Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 10 вересня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 16 жовтня 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Рівненської області від 10 лютого 2009 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Зазначеним вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця м. Курган-Тюбе Таджикистан,

мешканця м. Рівного, судимого 11 листопада

2005 року Рівненським міським судом Рівненської області за ч. 2 ст. 185, ч.1 ст. 186, 70 КК України на один рік позбавлення волі, звільненого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням,

виправдано за ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 186 КК України у зв'язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочинів.

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

уродженця та мешканця м. Рівного, такого, що

судимості не має,

виправдано за ч. 2 ст. 187 КК України у зв'язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочину.

Вирішено питання про речові докази.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Рівненської області від 10 лютого 2009 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Органами досудового слідства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачувалися у тому, що вони, при цьому ОСОБА_1 повторно, 21 червня 2005 року приблизно о 23 годині біля приміщення магазину "Мікро" по вул. Є.Коновальця в м. Рівному за попередньою змовою між собою та невстановленою слідством особою напали на ОСОБА_3 та із застосуванням насильства, яке є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, заволоділи його барсеткою, в якій знаходилися грошові кошти в сумі 5000 гривень, талони на придбання пального, мобільний телефон марки "Соні-Еріксон" вартістю 1160 гривень, чим заподіяли матеріальну шкоду за загальну суму 6546 гривень.

Крім того, ОСОБА_1 27 жовтня 2006 року приблизно о 00 годин 30 хвилин біля будинку № 71 по вул. Гагаріна в м. Рівному за попередньою змовою з невстановленою слідством особою повторно відкрито викрав у ОСОБА_4, а невстановлена слідством особа - у ОСОБА_5, сумки з особистими речами, заподіявши матеріальну шкоду потерпілим на загальну суму відповідно 230 та 195 гривень.

У касаційному поданні прокурор, посилаючись на істотне порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу - направити на новий судовий розгляд. Указує на те, що виправдувальний вирок не відповідає вимогам ч. 4 ст. 334 КПК України, оскільки суд не зазначив мотивів, з яких відкинуто докази обвинувачення. Звертає увагу також на те, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України, оскільки не містить спростування доводів прокурора про безпідставне неврахування судом першої інстанції доказів обвинувачення та покладення в основу виправдувального вироку показань ОСОБА_1, ОСОБА_2 та зацікавлених у справі осіб.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи прокурора про незаконність та необґрунтованість виправдувального вироку є слушними.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 327 КПК України виправдувальний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину. При цьому виправдувальний вирок повинен бути мотивованим судом.

Згідно з ч. 4 ст. 334 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення у вирок формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого.

Як убачається із матеріалів справи та з вироку, виправдовуючи ОСОБА_1 та ОСОБА_2, наведених вимог кримінально-процесуального закону судом дотримано не було.

На підтвердження недоведеності винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні розбійного нападу на ОСОБА_3 суд послався на те, що при написанні заяви про злочин потерпілий просив надати йому допомогу в розшуку невідомих осіб, які заволоділи його майном, в поясненнях він вказував, що напад був вчинений трьома особами, одного з яких він знає візуально, при тому, що в судовому засіданні ОСОБА_3 впевнено стверджував, що підсудних він знав до вчинення злочину.

При цьому суд не визначив, яке значення мають наведені вище обставини і чому вони визнані достатніми для виправдання підсудних у вчиненні злочину, та не врахував, що заява потерпілого згідно з ст. 94 КПК України є приводом для порушення кримінальної справи та оцінюється як доказ лише у сукупності з іншими доказами.

Суд також не врахував та не дав належної оцінки показанням потерпілого у судовому засіданні про те, що коли він писав заяву про злочин, то не знав, чи то суттєво зазначати нападника.

Як убачається із пояснення ОСОБА_3, він зазначав, що знає ім'я одного з нападників та те, що ці нападники постійно грають на гральних автоматах. Однак, посилання суду на це пояснення є незаконним, оскільки воно у відповідності до вимог ч. 2 ст. 65 КПК України не є доказом у кримінальній справі.

Крім того, навівши показання свідків ОСОБА_6 про вчинений напад на її чоловіка та про те, що ОСОБА_1 приніс її чоловіку викрадені ключі та документи; ОСОБА_7 про те, що в день вчинення злочину виправдані підходили до ОСОБА_3 привітатися і останній казав, що знає цих хлопців; ОСОБА_8, яка бачила, як ОСОБА_1 передавав в приміщенні кафе "Сандра" потерпілому якісь речі; ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_1 був затриманий при передачі викрадених речей, суд дійшов висновку, що вони не містять фактичних даних, на підставі яких можна було б встановити винність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні розбійного нападу на ОСОБА_3

Такий висновок суду не можна визнати обґрунтованим, оскільки його зроблено без належного дослідження й оцінки зазначених вище показань свідків, а в певній частині він суперечить цим показанням та матеріалам справи.

Окрім наведених вище доказів, у справі містяться також протоколи очних ставок ОСОБА_3 з виправданими, під час яких він вказав на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як на осіб, які вчинили розбійний напад на нього, протокол огляду та вилучення, у ході якого ОСОБА_3 видав працівникам міліції речі, які йому передав в кафе "Сандра" ОСОБА_1

Виправдовуючи ОСОБА_1 у вчиненні відкритого викрадення майна ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суд указав про неможливість прийняття показань потерпілої ОСОБА_5, свідка ОСОБА_5 про те, що саме ОСОБА_1 пограбував ОСОБА_4, як доказ вчинення виправданим грабежу, на яке посилається сторона обвинувачення, так як твердження цих осіб не є категоричними.

Суд також послався на показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про те, що в період часу, коли було вчинено пограбування ОСОБА_5 та ОСОБА_4, засуджений знаходився з ними в кафе "Віола", які були ним оцінені як достовірні.

При цьому суд не навів мотивів, з яких він відкидає докази обвинувачення, які містяться у матеріалах кримінальної справи, зокрема, протоколи допитів потерпілої ОСОБА_5 в присутності законного представника ОСОБА_13 про те, що ОСОБА_1 викрав сумочку ОСОБА_4; свідка ОСОБА_5, яка давала аналогічні показання; протокол пред'явлення фотознімків впізнання, у ході якого ОСОБА_5 та ОСОБА_5 вказали на ОСОБА_1, як на особу, яка зірвала з плеча у ОСОБА_4 сумочку потерпілої; очні ставки між ОСОБА_5, ОСОБА_5 та виправданим, у ході яких перші підтвердили свої показання.

Не ґрунтуються на вимогах закону також посилання суду на показання законного представника неповнолітньої потерпілої ОСОБА_5 - ОСОБА_13 про те, що слідчі дії з її дочкою проводилися без її участі, оскільки як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_5 18 серпня 1990 року народження, тобто на момент проведення слідчих дій з останньою їй виповнилося 16 років.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд при розгляді справи частину доказів, зібраних органом досудового слідства, взагалі не дослідив й оцінки їм у вироку не дав, а іншим доказам, дослідженим та наведеним у вироку, дав оцінку, яка побудована на припущеннях та є однобічною, що ставить під сумнів невинність виправданих.

Про наведені порушення суду першої інстанції прокурор та потерпілий ОСОБА_3 зазначали у своїх апеляціях, однак у порушення вимог ст. 377 КПК України апеляційний суд не звернув на їх уваги, а також не спростував доводів прокурора про те, що судом першої інстанції не наведено підстав, з яких він відкинув докази обвинувачення, та про те, що в основу виправдувального вироку покладено показання ОСОБА_1, ОСОБА_2 та зацікавлених у справі осіб.

У зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням кримінального закону вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно звернути увагу на вказані у даній ухвалі колегії суддів недоліки, усунути їх і прийняти законне рішення.

На підставі наведеного, керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів, -

касаційне подання прокурора задовольнити.

Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 16 жовтня 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Рівненської області від 10 лютого 2009 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.