Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 10 вересня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора м. Києва на вирок Подільського районного суду м. Києва від 9 липня 2008 року, яким

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Старогнатівки Тельманівського району Донецької області, раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 365 та ч. ч. 1, 3 ст. 197-1 КК України, і призначено йому покарання:

- за ч. 3 ст. 365 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу – 5 років

позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків, на всіх підприємствах незалежно від форми власності на 2 роки;

- за ч. 1 ст. 197-1 КК України – 3 місяці арешту;

- за ч. 3 ст. 197-1 КК України – 4 місяці арешту.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_1. остаточно призначено 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків, на всіх підприємствах незалежно від форми власності на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та з покладенням на нього обов’язків, передбачених п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

В апеляційному порядку справа не розглядалась.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, працюючи згідно з наказом № 35-к від 9 лютого 2007 року директора ТОВ "Компанія Імперіал Будсервіс" директором зазначеної компанії з капітального будівництва, будучи службовою особою, яка виконує організаційно-розпорядчі функції, та відповідальним за проведення робіт по вул. Піхотній, 8 та 10 в м. Києві на території парку "Сирецький гай", який є парком – пам’яткою садово-паркового мистецтва, об’єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, керуючись комерційними інтересами підприємства та виробничою необхідністю, знаючи про відсутність документів про право власності на земельну ділянку, дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженої проектно-кошторисної документації, спеціального дозволу (ордеру) на знесення зелених насаджень, вийшов за межі наданих йому згідно з посадовою інструкцією повноважень і дав вказівку на проведення будівельних робіт за вищезазначеною адресою.

Внаслідок цього в березні 2008 року на вказаній території було розпочато будівельні роботи, у зв’язку із чим самовільно знищено зелені насадження в кількості 37 дерев різних порід, газон луговий площею 2646 кв.м., здійснено копання траншей і ям, облаштування дороги площею 2860 кв.м., будівництво тимчасової споруди площею 44 кв.м. та постійних споруд площею 1600 кв.м., складання будівельних матеріалів на території площею 886 кв.м. та проїзд важкого автотранспорту, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам, які полягають у заподіянні матеріальних збитків на суму 471136 грн. Крім того, самовільно знято поверхневий шар ґрунту, чим завдано шкоди державним інтересам на суму 13279 грн. 70 коп. Внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки та самовільного будівництва на ній будівель та споруд законному власнику земельної ділянки Київській міській раді було заподіяно шкоду на суму 160466 грн. 69 коп.

У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування вироку щодо ОСОБА_1 та направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з безпідставним, на думку прокурора, застосуванням судом при призначенні покарання ОСОБА_1. ст. ст. 69, 75 КК України та внаслідок цього невідповідністю призначеного йому покарання тяжкості вчинених ним злочинів та його особі. Вважає необґрунтованим рішення суду про визнання обставинами, які пом’якшують ОСОБА_1. покарання, добровільне відшкодування ним завданих його злочинними діями збитків, сприяння органам розслідування та суду в розкритті вчинених ним злочинів та його щире каяття.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що в його задоволенні необхідно відмовити.

Обґрунтованість засудження та правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 в касаційному поданні не оспорюються.

Щодо наведених у поданні доводів прокурора про безпідставне застосування судом ст. ст. 69, 75 КК України при вирішенні питання про покарання ОСОБА_1 та можливість звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням, то вони є необґрунтованими.

Так, з матеріалів кримінальної справи убачається, що ОСОБА_1 з самого початку розслідування у справі визнав свою вину у вчинених ним злочинах та надав детальні пояснення з приводу обставин їх вчинення. Аналогічні за змістом показання ОСОБА_1 надав, будучи допитаним під час досудового слідства як підозрюваний і обвинувачений. Під час розгляду справи в суді ОСОБА_1 повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів та підтвердив свої показання, дані протягом досудового слідства, внаслідок чого суд, керуючись ч. 3 ст. 299 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, оскільки вони ніким не оспорювались. Такими діями ОСОБА_1 активно сприяв органам досудового слідства та суду у встановленні обставин вчинених ним злочинів.

З показань ОСОБА_1 під час розслідування і судового розгляду справи видно, що його суб’єктивне ставлення до вчиненого характеризується щирим каяттям, яке полягає у повному визнанні ним своєї вини, шкодуванням про вчинене та його наслідки, готовністю до відшкодування завданих злочинами збитків та виправлення ситуації, що склалася.

Ще під час досудового слідства 5 травня 2008 року на рахунок ГУ ДКУ у м. Києві ТОВ "Компанією Імперіал Будсервіс" через ОСОБА_1 було перераховано 173746 грн. 39 коп. на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки по вул. Піхотній, 8 та 10 в м. Києві на території парку "Сирецький гай" та зняття на ній ґрунтового покриву без спеціального дозволу, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії відповідних квитанцій про перерахування коштів (т. 1, а. с. 260). В судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_1 надав суду квитанцію про перерахування на рахунок ГУ ДКУ у м. Києві 12 травня того ж року ще 471136 грн. на відшкодування збитків, нанесених державі порушенням природоохоронного законодавства (т. 2, а. с. 33). Доводи касаційного подання про те, що сума, зазначена останньою, не надійшла на рахунок одержувача, внаслідок чого відсутня така обставина для пом’якшення ОСОБА_1. покарання, як добровільне відшкодування ним завданих внаслідок злочину збитків, є непереконливими, оскільки з відповіді ГУ ДКУ у м. Києві на запит прокурора про надходження цієї та інших сум убачається, що надходження коштів у сумі 471136 грн. перевірялося лише у період з 24 липня 2008 року по 12 грудня 2008 року і в цей період вони на рахунок одержувача не надходили. Проте зазначене не виключає надходження цих коштів у інший період. Дійсність операцій зі сплати коштів ніким із учасників судового процесу не оспорювалась, тому всупереч доводам касаційного подання у суду не було потреби ставити під сумнів факт перерахування коштів, підтверджений в установленому порядку відповідними платіжними документами.

При призначенні ОСОБА_1. покарання суд відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, дані про його особу та конкретні обставини справи.

Зважаючи на наявність декількох обставин, які пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_1 злочинів, а також на відсутність обставин, які його обтяжують, суд прийняв обґрунтоване рішення про застосування ст. 69 КК України та призначення засудженому за ч. 3 ст. 365 КК України основного покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції частини статті зазначеного закону.

Зваживши, крім того, на виключно позитивну характеристику ОСОБА_1, його молодий вік та відсутність достатнього життєвого досвіду, перебування на його утриманні двох малолітніх дітей, те, що він раніше не судимий, а прокурор у судовому засіданні пропонував застосувати до нього ст. 75 КК України, суд зробив правильний висновок про звільнення ОСОБА_1 від відбування остаточно призначеного за сукупністю вчинених ним злочинів основного покарання з випробуванням.

Таким чином, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційного подання з наведених у ньому мотивів.

Отже підстави для призначення кримінальної справи до касаційного розгляду з обов’язковим повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України, відсутні.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

у задоволенні касаційного подання заступника прокурора м. Києва у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 відмовити.