Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 19 серпня 2009 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 на вирок апеляційного суду Полтавської області від 11 травня 2010 року,

яким засуджено

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та мешканця м. Комсомольська

Полтавської області, раніше судимого вироком

Полтавського обласного суду від 21 грудня 1999 року за ч. 2 ст. 206, ч. 2 ст. 17, ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 140, ч. 1 ст. 142, ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 215-3, ч. 3 ст. 81, ч. 2 ст. 17, ч. 3 ст. 81, п. "а" ст. 93, ст. 42 КК України 1960 року на десять років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, звільненого постановою Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 березня 2005 року умовно-достроково на три роки три місяці,

- за ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України на тринадцять років позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на шістнадцять років.

Цим же вироком ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 263 КК України виправдано у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину.

Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_8 27 247 гривень 93 копійки на відшкодування матеріальної шкоди та 300 000 гривень моральної шкоди.

Вирішено питання про речові докази.

ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за те, що він, будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, 30 грудня 2007 року приблизно о 22 годині в стані алкогольного сп’яніння біля будинку культури в с. Салівка Кременчуцького району Полтавської області на ґрунті помсти з метою вбивства ОСОБА_9 дерев’яною битою завдав ОСОБА_8 удар по голові, якого помилково прийняв за ОСОБА_9, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння, але смерть ОСОБА_8 не настала з причин, що не залежали від волі засудженого, оскільки потерпілому було надано своєчасну медичну допомогу.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений, посилаючись на неповноту та однобічність досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування кримінального закону, порушення права на захист, просить скасувати оскаржуваний вирок. Зазначає, що висновки суду про вчинення ним замаху на вбивство є безпідставними, оскільки він сам припинив свої дії після першого удару і умислу на вбивство при завдані удару не мав.

На його думку в ході судового розгляду справи було порушено його права на захист, оскільки суд безпідставно відмовляв у задоволення клопотань його захисника, а задовольняючи їх, не виконував. Вважає, що судом неправильно враховано вчинення ним злочину в стані алкогольного сп’яніння як обставину, яка обтяжує покарання, оскільки того вечора він вжив лише 100 грамів горілки. Звертає увагу на те, що суд при призначенні покарання не врахував, що на його утриманні також перебуває малолітня дитина від першого шлюбу.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, діючи в інтересах засудженого ОСОБА_7, просить змінити оскаржуваний вирок, перекваліфікувавши дії засудженого на відповідну статтю Кримінального Кодексу України (2341-14) . Доводи її скарги аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі засудженого.

У запереченнях на касаційні скарги засудженого та захисника представник потерпілого ОСОБА_10, зазначаючи про безпідставність викладених у них доводів, просить залишити їх без задоволення, а вирок щодо ОСОБА_7 – без зміни.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, захисників ОСОБА_6, яка підтримала свою касаційну скаргу, просила перекваліфікувати дії засудженого на ст. 128 КК України, ОСОБА_5, яка просила вирок змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_7 на ч. 1 ст. 121 КК України, думку прокурора про залишення касаційних скарг засудженого та захисника без задоволення, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що вони підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Винність ОСОБА_7 у злочині, вчиненому за викладених у вироку обставин, доведена об’єктивними доказами, що зібрані у передбаченому законом порядку і належним чином оцінені судом.

Висновок суду про завдання удару потерпілому ОСОБА_8 та заподіяння тілесних ушкоджень саме засудженим ОСОБА_7 у касаційних скаргах не оспорюється.

Сам ОСОБА_7 у судовому засіданні вину в інкримінованому йому злочині визнав частково, пояснював, що не маючи умислу на позбавлення життя іншої людини, він з метою захисту завдав удар палицею з розвороту в голову незнайомого молодого чоловіка, оскільки подумав, що його знову хочуть побити. Після удару потерпілий розвернувся та пішов назад у приміщення, а він сів в автомобіль-таксі та поїхав із села.

За його показаннями цим подіям передувала бійка між ним та місцевими хлопцями, у ході якої він отримав удар, від якого втратив свідомість.

На досудовому слідстві, у тому числі під час відтворення обстановки та обставин події, ОСОБА_7 пояснював та показував, як він завдав ОСОБА_8 один удар.

Свідок ОСОБА_9 підтвердив факт бійки між ним та засудженим, після якої свідок сховався за магазином, оскільки з боку ОСОБА_7 були погрози розібратися з ним.

Згідно з показаннями свідка ОСОБА_11 до вчинення злочину засуджений щось кричав, нібито когось шукав, у нього в руках був предмет типу "бити". Коли ОСОБА_8 виходив з клубу, то ОСОБА_7, який йшов йому назустріч, завдав потерпілому удар по голові, від якого останній впав на підлогу. Він не бачив, що робив засуджений після цих дій. Після удару ОСОБА_8 рухався без сторонньої допомоги.

Аналогічні показання про поведінку засудженого та обставини заподіяння останнім тілесних ушкоджень потерпілому дали свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13

Відповідно до висновків комісійної судово-медичної експертизи встановлені у потерпілого ОСОБА_8 тілесні ушкодження носять характер тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя та могли утворитися внаслідок ударної дії тупого (-их) предмету (-ів) в строк та за обставин, вказаних в фабулі постанови слідчого про призначення експертизи, тобто від одного удару дерев’яною битою по голові.

Враховуючи анатомічну локалізацію, морфологічну характеристику та кількість встановлених тілесних ушкоджень, експерти прийшли до висновку, що в момент їх отримання потерпілий був обернений лівою частиною голови до травмуючого (-их) предмету (-ів), який (-і) діяв (-ли) з силою, достатньою для травмування м’яких тканин та внутрішніх органів в напрямку зліва направо.

Мотивуючи рішення про кваліфікацію дій засудженого як закінчений замах на умисне вбивство, суд зазначив, що ОСОБА_7 мав умисел на позбавлення життя людини і з цією метою умисно, з великою силою завдав удар предметом ударної сили в життєво важливий орган – голову ОСОБА_8, але смерть потерпілого не настала з причин, які не залежали від волі підсудного.

Однак, судом не враховано, що замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, тобто, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання. У вироку суду не наведено доказів, які свідчать про те, що ОСОБА_7 бажав настання саме смерті людини.

За таких обставин колегія суддів вважає, що дії винного за ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України кваліфіковано неправильно, тому вирок суду підлягає зміні, дії засудженого – перекваліфікації на ч. 1 ст. 121 КК України з призначенням покарання у виді позбавлення волі в межах санкції цього закону, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, пом’якшуючих та обтяжуючих покарання обставин.

Порушень кримінально-процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування або зміни вироку, не виявлено.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок апеляційного суду Полтавської області від 11 травня 2010 року щодо ОСОБА_7 змінити, перекваліфікувати його дії з ч.2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України, призначивши йому за цим законом покарання у виді позбавлення волі на вісім років.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків остаточно визначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на 9 років.

У решті вирок залишити без зміни.