Колегія суддів судової палати Верховного Суду України

у кримінальних справах у складі:

розглянула в судовому засіданні в м.Києві 13 серпня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, касаційними скаргами потерпілої ОСОБА_1, засудженого ОСОБА_3 та його захисника - адвоката ОСОБА_5 на вирок апеляційного суду Полтавської області від 20 травня 2009 року.

Вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27 лютого 2009 року

ОСОБА_3,

1984 року народження, громадянина України,

раніше не судимого,

засуджено за ч.2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами; за ч.3 ст. 135 КК України на 4 роки позбавлення волі. На підставі ч.1 ст. 70 КК України покарання за сукупністю злочинів призначено у виді 4-х років 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням на іспитовий строк 2 роки. Покладено обов`язки, передбачені п.п.2, 4 ст. 76 КК України.

Стягнуто з ОСОБА_3 витрати на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_1 в сумі 2855,04 грн. Цивільний позов потерпілої задоволено частково, стягнуто з засудженого на відшкодування моральної шкоди 30000 грн.

ОСОБА_8 засуджений за те, що 30 травня 2006 року близько 21 години, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем ВАЗ-2107НОМЕР_1 в с.Хомутець на перехресті вулиць Леніна та Декабристів перед виїздом на міст через р.Хорол порушив Правила дорожнього руху та здійснив наїзд на пішохода Багмет, яка рухалася по правому краю проїжджої частини. В результаті цього потерпілій Багмет було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння. Після дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 залишив потерпілу, яка знаходилася у небезпечному для життя стані, на проїжджій частині дороги та зник з місця вчинення злочину.

Вироком апеляційного суду Полтавської області від 20 травня 2009 року за апеляціями прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, потерпілої ОСОБА_1 та її законного представника ОСОБА_2цей вирок у частині призначення покарання та вирішення цивільного позову скасовано, постановлено свій вирок, яким ОСОБА_3 засуджено за ч.2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки, за ч.3 ст. 135 КК України на 3 роки позбавлення волі. На підставі ч.1 ст. 70 КК України призначено покарання у виді 4-х років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки. Цивільний позов у частині відшкодування витрат на додаткове лікування, послуги адвоката та проїзд до лікарні залишено без розгляду. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Скасовуючи частково вирок суду першої інстанції та постановляючи свій вирок, апеляційний суд зазначив, що вирішуючи питання про призначення покарання, суд першої інстанції не врахував у повній мірі ступінь тяжкості вчиненого Верещакою злочину, який, керуючи автомобілем у стані сп`яніння, здійснив наїзд на потерпілу та залишив її без допомоги. Оскільки в суді засуджений заперечував той факт, що перебував у стані сп`яніння та умисно залишив потерпілу у небезпечному для життя стані, висновок суду про його щире каяття є безпідставним.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, просить вирок апеляційного суду змінити, перекваліфікувати дії засудженого з ч.3 ст. 135 КК України на ч.1 ст. 135 КК України і призначити йому покарання у виді 2-х років позбавлення волі. Посилається на те, що тяжкі наслідки - заподіяння тяжких тілесних ушкоджень для потерпілої настали не від залишення її у небезпеці, а внаслідок здійснення на неї наїзду автомобілем.

У касаційних скаргах:

- потерпіла ОСОБА_1 просить вирок апеляційного суду змінити, збільшити розмір суми, що підлягає стягненню з засудженого на відшкодування моральної шкоди на 20 тис. грн. та стягнути витрати на послуги адвоката та іншу майнову шкоду у розмірі 4130,20 грн.;

- засуджений ОСОБА_3 просить цей вирок скасувати, залишити в силі вирок суду першої інстанції. Посилається на те, що апеляційним судом не враховані всі обставини, що пом`якшують покарання, а саме те, що він є інвалідом, позитивно характеризується, має на утриманні малолітню дитину. Крім того, вважає, що до нього має бути застосований Закон "Про амністію" від 9.06.2007 року;

- захисник засудженого - адвокат ОСОБА_5 просить вирок апеляційного суду скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Натомість, посилається на суворість покарання. Зокрема зазначає, що апеляційний суд безпідставно послався на відсутність з боку ОСОБА_3щирого каяття, оскільки матеріальна шкода потерпілій відшкодована ним добровільно у повному обсязі, також посилається на поганий стан здоров`я засудженого та складні сімейні обставини. Крім того, вважає, що застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами суд фактично позбавив Верещаку можливості працювати і забезпечувати існування своєї сім`ї.

Заслухавши доповідь судді ОСОБА_6, прокурора ОСОБА_7, яка підтримала касаційне подання, потерпілу ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_2, які підтримали касаційну скаргу потерпілої, засудженого ОСОБА_3 та його захисника - ОСОБА_8, які підтримали його касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційного подання та касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають, касаційне подання підлягає задоволенню, а судові рішення - зміні з наступних підстав.

Розглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 365 КПК України виходив із доводів, викладених в апеляціях прокурора та потерпілої щодо м`якості покарання і не перевіряв фактичних обставин справи та правильності кваліфікації дій засудженого, які не оспорювалися в апеляціях. Не оспорюються вони і в касаційних скаргах. Натомість, доводи касаційного подання прокурора про неправильну кваліфікацію дійОСОБА_3за ч.3 ст. 135 КК України є слушними. Адже, судом першої інстанції достовірно встановлено, що заподіяння потерпілій ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень відбулося внаслідок наїзду на неї автомобіля, яким керував ОСОБА_8, і не знаходиться у причинному зв`язку із залишенням її останнім у небезпеці. Інших тяжких наслідків для потерпілої, які б настали саме від того, що засуджений залишив її у небезпечному стані, судом не встановлено. За таких обставин його дії мають бути правильно кваліфіковані за ч.1 ст. 135 КК України як залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів для самозбереження, коли винний сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан. Тому судові рішення в справі відповідно до ч.1 ст. 398, ст. 371 КПК України підлягають зміні внаслідок неправильного застосування кримінального закону. Оскільки в касаційному поданні йдеться про зміну тільки вироку апеляційного суду, яким вирок суду першої інстанції у частині кваліфікації дій засудженого залишено без зміни, то зазначений вирок підлягає також зміні у порядку ст. 395 КПК України.

Доводи потерпілої про необхідність збільшення суми на відшкодування моральної шкоди та стягнення з засудженого додатково суми на відшкодування матеріальної шкоди не можна визнати переконливими, оскільки ті кошти, що стягнуто судом на відшкодування моральної шкоди, відповідають моральним стражданням, які понесла потерпіла у зв`язку із вчиненим щодо неї злочином. Що стосується інших витрат, то в цій частині цивільний позов апеляційним судом залишено без розгляду, що не позбавляє потерпілу права звернутись з ним до суду в порядку цивільного судочинства.

Не можна погодитись і з доводами касаційних скарг засудженого та його захисника про надмірну суворість покарання. Апеляційним судом правильно зазначено у вироку, що суд першої інстанції безпідставно врахував як обставину, що пом`якшує покарання, щире каяття засудженого. Адже, закон під щирим каяттям розуміє не просто формальне визнання вини і навіть відшкодування шкоди, а саме покаяння з боку винної особи, яке може полягати у якнайшвидшому намаганні засвідчити потерпілому своє співчуття, принесення вибачення, надання необхідної допомоги і таке інше. В даному випадку такі обставини відсутні. Так, навіть в судовому засіданні, не зважаючи на очевидні факти - показання свідків, висновок експертизи, ОСОБА_8 продовжував наполягати на тому, що він керував автомобілем у тверезому стані і не помітив, як збив потерпілу. Така поведінка засудженого свідчить про намагання уникнути відповідальності за скоєне, а не про щирість його каяття. Як убачається з показань в судовому засіданні матері потерпілої - ОСОБА_2- ОСОБА_8 ніколи не звертався до її доньки і до неї з вибаченнями, а кошти на відшкодування шкоди надійшли поштою безпосередньо перед судовим засіданням. Крім того, як убачається з показань свідка ОСОБА_9 в суді першої інстанції, він фактично попереджав Верещаку про неможливість керування ним автомобілем в стані алкогольного сп`яніння, але той не відреагував на це. Свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 пояснили, що ОСОБА_8 знаходився у барі і був настільки п`яним, що його хитало, а коли сів за кермо і став розвертатись, то мало не в`їхав у паркан. Свідок ОСОБА_12 пояснив, що за мить до того, як автомобіль під керуваннямОСОБА_3збив дівчину, він проїхав повз нього на дуже великій швидкості. За таких обставин апеляційний суд правильно дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що призначення Верещаці покарання судом першої інстанції без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, як і звільнення його від відбування покарання з випробуванням будуть сприяти попередженню вчинення ним нових злочинів.

Немає підстав і для застосування доОСОБА_3Закону України "Про амністію" від 9.06.2007 року, оскільки, як убачається з матеріалів справи, інвалідність йому було встановлено тільки 28.01.2009 року, тобто значно пізніше набрання чинності зазначеним законом.

Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити. Вирок апеляційного суду Полтавської області від 20 травня 2009 року, а в порядку ст. 395 КПК України і вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27 лютого 2009 року щодоОСОБА_3змінити. Перекваліфікувати дії засудженого з ч.3 ст. 135 КК України на ч.1 ст. 135 КК України і призначити йому за цим законом покарання у виді 2-х років позбавлення волі. Вважати ОСОБА_3 засудженим за ч.2 ст. 286 КК України та за сукупністю злочинів за ч.1 ст. 70 КК України - до покарання, призначеного апеляційним судом, тобто до 4-х років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки.

Касаційні скарги потерпілої ОСОБА_1, засудженого ОСОБА_3 та його захисника - адвоката ОСОБА_5 - залишити без задоволення.