826/12351/15 Про визнання протиправним та скасування розпорядження районної у місті державної адміністрації про надання житлової площі - 11.02.2016 Прийняття

ОСОБА_5, ОСОБА_5, ОСОБА_7 звернулись до суду з позовом до Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, в якому просили: визнати нечинним та скасувати розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації "Про надання житлової площі" від 17 березня 2015 року № 130.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 вересня 2015 року в задоволенні позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нову постанову, якою позов задоволено, визнано протиправним та скасовано спірне розпорядження.

Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач та третя особа звернулись до суду з касаційними скаргами, в яких зазначають про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та просять рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В запереченнях, що надійшли на адресу суду, позивачі вважають касаційні скарги необґрунтованими, тому просять відмовити в їх задоволенні, рішення судів - залишити без змін.

В судовому засіданні представники відповідача та третьої особи касаційні скарги підтримали, просили задовольнити їх з підстав, викладених в них.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, їх представників, що з'явились, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступних висновків.

Судами встановлено, що згідно з свідоцтвом про право власності на житло від 12 серпня 2008 року позивачі є співвласниками 62/100 частини квартири спільного заселення АДРЕСА_1.

Згідно з технічним паспортом на квартиру, що знаходиться у власності позивачів квартира має одну кімнату житловою площею 17,1 кв.м, спільну кухню площею 5,9 кв.м, спільну ванну площею 2,2 кв.м, спільну вбиральню площею 1,1 кв.м, спільний коридор площею 5,5 кв.м, спільну вбудовану шафу площею 1,1 кв.м в квартирі посімейного заселення АДРЕСА_1.

З 15 листопада 1989 року позивачі перебувають на квартирному обліку в Оболонській районній в м. Києві державній адміністрації по загальній категорії обліку. Станом на 22 квітня 2014 року згідно з витягом з облікової справи позивачі перебувають в загальній черзі під № 779.

13 травня 2014 року позивачі звернулись до голови Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації із заявою про надання їм в порядку поліпшення житлових умов, як особам, що потребують такого поліпшення, суміжну кімнату площею 10,4 кв.м, яка звільняється, в квартирі спільного заселення АДРЕСА_1.

Відповідач листом від 27 травня 2014 року № 104/ОП/КО-639-822 повідомив позивачів про відсутність у держадміністрації району правових підстав для вирішення питання надання кімнати в квартирі спільного заселення, позаяк вони є власниками займаного жилого приміщення, а не наймачами.

17 березня 2015 року розпорядженням Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації № 130 "Про надання житлової площі", з метою тимчасового поліпшення житлових умов до підходу черги позачергового списку надано ОСОБА_4 кімнату № 2 житловою площею 10,4 кв.м (загальною площею 16,4 кв.м) в загальній двокімнатній квартирі АДРЕСА_1. Кімната з поточного звільнення. Зобов'язано відділ обліку житлової площі видати ордер на дане жиле приміщення.

23 березня 2015 року ОСОБА_4 видано ордер на вказане жиле приміщення.

Позивачі, вважаючи, що спірним розпорядженням відповідача порушено їх переважне право на поліпшення житлових умов та отримання у користування спірної квартири, звернулась до суду з даним позовом про визнання протиправним та скасування розпорядження.

Суди, розглядаючи даний спір, виходили з того, що він є адміністративним.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів передчасними з огляду на наступне.

Як встановлено судами, спір в даній справі виник з приводу забезпечення житлом громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Ч. 1 ст. 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (v007p710-09) (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Прийняте районною державною адміністрацією спірне рішення (як суб'єктом владних повноважень) є ненормативними актами органу місцевого органу виконавчої влади, яке вичерпало свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта (актів) не породжує наслідків для власника чи наймача жилого приміщення оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності чи користування на жиле приміщення має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Таким чином, у разі прийняття органом місцевого самоврядування чи місцевим органом виконавчої влади (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про надання житлової площі), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, місцевого органу виконавчої влади не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України в своїх численних рішеннях, зокрема, у справах № 21-405а14 від 11 листопада 2014 року, № 21-308а14 від 09 грудня 2014 року, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції, відповідно до ст. 244-2 КАС України.

Крім того, Верховний Суд України у своїх рішеннях від 02 грудня 2014 року у справі № 21-530а14 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2139цс15 зазначив, що житлові спори - особливий різновид спорів, що торкаються житлових прав та інтересів громадян і організацій та дійшов висновку про належність даного спору до повноважень цивільних судів. Так, приписи п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України прямо встановлюють правило про захист прав, зокрема, що виникають із житлових відносин, у порядку цивільного судочинства, оскільки у такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного, а не особистого немайнового права, отже, цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а пов'язаний з вирішенням питання щодо права на житло.

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій помилково розглянуто даний спір за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 228 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування рішень судів першої і апеляційної інстанцій та закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 157, 221, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

Касаційні скарги ОСОБА_4 та Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 вересня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_4, про визнання протиправним та скасування розпорядження закрити.

Роз'яснити позивачам, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.