Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 21 липня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Ізяславського районного суду Хмельницької області від 16 лютого 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 22 квітня 2009 року.

Вироком суду

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

уродженця с. Ставок Білогірського

району Хмельницької області,

жителя с. Поляхова Теофіпольського

району Хмельницької області,

такого, що не має судимості,

засуджено до позбавлення волі:

- за ч.1 ст. 187 КК України на три роки;

- за ч.3 ст. 289 КК України на сім років без конфіскацією майна.

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_1 за сукупністю злочинів призначено позбавлення волі на сім років без конфіскації майна.

Постановлено стягнути із ОСОБА_1 у доход держави 188 грн. 31 коп. судових витрат.

Як визнав суд, у ніч з 02 на 03 січня 2009 року, ОСОБА_1, біля с. Кузьминці Теофіпольського району Хмельницької області, погрожуючи потерпілому ОСОБА_2 ножем, незаконно заволодів його автомобілем "Деу Ланос", державний номерний знак НОМЕР_1. Рухаючись автодорогою Біла Церква-Кременець, неподалік Сахновецького перехрестя Ізяславського району, висадив потерпілого з автомобіля та поїхав до с. Поляхова Теофіпольського району, з метою продажу автомобіля.

Крім того, у ніч на 03 січня 2009 року, ОСОБА_1, з метою відкритого викрадення чужого майна, перебуваючи в автомобілі "Деу Ланос", державний номерний знак НОМЕР_1, погрожуючи потерпілому застосуванням ножа, заволодів мобільним телефоном "Самсунг Е 200" із сім-карткою, заподіявши ОСОБА_2 матеріальну шкоду на загальну суму 110 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 22 квітня 2009 року апеляцію ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Ізяславського районного суду Хмельницької області від 16 лютого 2009 року - без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить судові рішення щодо нього змінити та призначити покарання із застосуванням ст.ст. 69, 75 КК України. Як видно зі змісту скарги, ОСОБА_1 вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки він розбійного нападу не вчиняв, потерпілому не погрожував та не мав умислу на заволодіння його автомобілем і майном, а потерпілий обмовив його. Він же у вчиненні злочинів зізнався через застосування до нього на досудовому слідстві незаконних методів.

Крім того, засуджений вказує, що судом апеляційної інстанції порушено право на захист та належним чином не розглянуто доводи його апеляції.

Разом із тим, ОСОБА_1 вважає, що судом не достатньо враховано пом'якшуючі його вину обставини та призначено занадто суворе покарання. Так, засуджений вказує, що судом достатньо не враховано те, що він є особою молодого віку, раніше не судимий, у вчиненому зізнався та щиро розкаявся, матеріальної шкоди потерпілому не завдав.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Висновок суду першої інстанції, щодо доведеності винності ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, стверджується сукупністю зібраних та перевірених судом доказів.

Зі справи видно, що ОСОБА_1 під час судового розгляду не оспорював фактичні обставини справи, повністю визнав себе винним у вчиненні розбою та у незаконному заволодінні транспортним засобом, за обставин вказаних у вироку.

Крім того, винність ОСОБА_1 стверджується й послідовними показаннями потерпілого ОСОБА_2, який детально розповів про обставини вчинення злочинів. Зокрема, потерпілий пояснив, що здійснював пасажирські перевезення на своєму автомобілі "Деу Ланос". 02 січня 2009 року, поблизу торгівельного центру "Квадрат" у м. Києві, він домовився із ОСОБА_1, що відвезе його до м. Житомира, за що останній йому сплатить 500 грн. по прибуттю. Однак, приїхавши до м. Житомира, ОСОБА_1 попросив проїхати ще до м. Любара, а потім до с. Поляхова Теофіпольського району Хмельницької області та інших населених пунктів. Потерпілий намагався повернути назад, однак ОСОБА_1 приставивши до його горла ножа, наказ їхати куди він скаже. Сприймаючи реально погрози та побоюючись за своє життя, ОСОБА_2 виконував вказівки засудженого. Крім того, ОСОБА_1 на деякий час помістив його до багажника автомобіля, однак, не справившись із керуванням автомобілем, засуджений знову наказав йому сісти за кермо. Пізніше ОСОБА_1 висадив його у невідомому місці та відібравши мобільний телефон, поїхав на його автомобілі.

Показання потерпілого повністю узгоджуються із показаннями у судовому засіданні ОСОБА_1 та стверджуються даними, що є у протоколі огляду автомобіля, огляді та вилучення мобільного телефону, пред'явлення для впізнання та висновку дактилоскопічної експертизи.

З огляду на наведене, вважати, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, немає підстав.

Доводи ОСОБА_1 про застосування до нього на досудовому слідстві незаконних методів, позбавлені підстав, оскільки заяв відповідного змісту від засудженого не надходило.

Злочинні дії ОСОБА_1 за ч.3 ст.289 та ч.1 ст. 187 КК України кваліфіковані правильно.

Призначаючи засудженому покарання, суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахував тяжкість вчинених злочинів, дані про особу засудженого та конкретні обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення і дійшов обґрунтованого висновку, що виправлення ОСОБА_1 не можливе без ізоляції від суспільства, призначивши винному покарання, яке є необхідним і достатнім.

При цьому судом ураховано й те, що ОСОБА_1 у вчиненому зізнався і щиро розкаявся, сприяв розкриттю злочинів та призначив винному мінімальну міру покарання, передбачену санкцією ч.3 ст. 289 КК України.

Підстав для застосування ст. 69 КК України та звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, не знайдено.

Доводи засудженого аналогічного змісту, були перевірені судом апеляційної інстанції, який не знайшов підстав для їх задоволення. При цьому апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 377 КПК України, перевірив усі доводи апеляції ОСОБА_1 та навів відповідні мотиви на їх спростування.

Посилання засудженого про порушення його права на захист у суді апеляційної інстанції, були предметом перевірки та не знайшли підтвердження у справі.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б вплинули на правильність судових рішень, не встановлено.

Не вбачаючи підстав для задоволення касаційної скарги засудженого, колегія суддів не знаходить підстав і для призначення справи до касаційного розгляду з викликом осіб, зазначених у ст. 384 КПК України.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів,

у задоволенні касаційної скарги засудженому ОСОБА_1 відмовити.