2а-10007/11/2670 Про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами - 11.02.2016 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокуратури м. Києва та Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року у справі № 2а-10007/11/2670 за позовом Приватного акціонерного товариства "БІ ЕНД ЕЙЧ" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва, за участю прокуратури Шевченківського району м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

Приватне акціонерне товариство "БІ ЕНД ЕЙЧ" (далі - ПАТ "БІ ЕНД ЕЙЧ") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі - ДПІ у Шевченківському районі), за участю прокуратури Шевченківського району м. Києва в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 червня 2011 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2012 року апеляційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі - задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2011 року - скасовано та постановлено нову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 травня 2012 року касаційну скаргу ПрАТ "БІ ЕНД ЕЙЧ" - залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2012 року - без змін.

30 вересня 2014 року ПАТ "БІ ЕНД ЕЙЧ" звернулось з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2012 року, мотивуючи тим, що постановою старшого слідчого СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві в порядку розслідування кримінального провадження № 12014100100003759 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366 КК України призначено економічну експертизу.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року заяву ПАТ "БІ ЕНД ЕЙЧ" про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2012 року задоволено. Скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2012 року. Апеляційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі - залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 червня 2011 року - залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції прокуратура м. Києва та ДПІ у Шевченківському районі подали касаційні скарги в яких просять скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві в задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2012 року.

ПАТ "БІ ЕНД ЕЙЧ" подало до суду додаткові письмові пояснення на касаційні скарги прокуратури м. Києва та ДПІ у Шевченківському районі.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційних скаргах, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлені такі фактичні обставини справи.

Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Виходячи зі змісту вказаної норми, нововиявленими слід вважати обставини (як фактичного, так і правового характеру), які:

1) об'єктивно існували на момент вирішення адміністративної справи;

2) не були відомі і не могли бути відомі на той час суду та хоча б одній особі, яка брала участь у справі.

Наявність обох цих умов для визнання обставини нововиявленою є обов'язковою.

Нововиявлені обставини за своєю юридичною сутністю є фактичними даними, що спростовують факти, які було покладено в основу рішення. Іншими словами, якби нововиявлена обставина була відома суду під час винесення судового акта, то вона б обов'язково вплинула на остаточні висновки суду.

Не можуть бути визнані нововиявленими нові, тобто такі, що виникли чи змінилися після постановлення рішення, обставини, а також обставини, які могли бути встановлені у ході судового розгляду справи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що обставини, встановлені висновком експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУ МВС України в м. Києві №18се від 02 липня 2014 року про проведення економічної експертизи, відповідають ознакам для віднесення їх до ново виявлених обставин. Вказані обставини об'єктивно існували на момент вирішення адміністративної справи, проте не були і не могли бути відомі особам, які брали участь у розгляді даної справи, оскільки були встановлені в ході розслідування кримінальної справи № 12014100100003759 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366 КК України, а саме службовими особами податкової інспекції шляхом використання службового становища внесено недостовірну інформацію до акту № 1409/23-12/20006513 від 10 червня 2011 року відносно показників ВМД "фіктивності" ТОВ "Медіамаркет Груп".

Крім того, висновок експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУ МВС України в м. Києві № 18се від 02 липня 2014 року не був відомий під час винесення постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2012 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 03 травня 2012 року, а тому він не міг бути оцінений зазначеними судами.

У висновку експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУ МВС України в м. Києві № 18се від 02 липня 2014 року, серед іншого, встановлено, що висновки акту перевірки по кожній з підстав нарахування податкових зобов'язань є непідтвердженими, оскільки засновані на недостовірних відомостях. Судово-економічною експертизою підтверджується, що до акту перевірки дійсно внесені недостовірні відомості стосовно показників вантажних митних декларацій, стану розрахунків між позивачем та постачальниками спірного товару і порядку здійснення операцій між позивачем та ТОВ "Медіамаркет Груп".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ "БІ ЕНД ЕЙЧ" з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2011 року. За результатами перевірки складено акт № 1409/23-12/20006513 від 10 червня 2011 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 584794, 00 грн., та п. п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 18848745, 00 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом винесено наступні податкові повідомлення-рішення: № 0004152312/0 від 30 червня 2011 року, яким ПАТ "БІ ЕНД ЕЙЧ" визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 730993, 00 грн., в тому числі за основним платежем 584794, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 146199, 00 грн.; № 0004162312/0 від 30 червня 2011 року, яким ПАТ "БІ ЕНД ЕЙЧ" визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 23560 931, 00 грн., в тому числі за основним платежем 18848745, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 4712186, 00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05 січня 2009 року між ЗАТ "БІ ЕНД ЕЙЧ" (колишня назва (організаційно-правова форма) позивача) (рекламодавець) та ТОВ "Медіамаркет Групп" (рекламіст) укладено договір № 1-05/01/09 про надання рекламних послуг, предметом якого є загальні умови надання рекламістом рекламодавцю рекламних послуг в мережі Інтернет; послуги за даним договором включають в себе, але не обмежуються: виготовлення рекламних матеріалів, розміщення та показ рекламних матеріалів на веб-сайтах; адресну поштову розсилку електронних рекламних листів та оголошень; адаптацію веб-сайтів рекламодавця до пошукових машин в мережі Інтернет.

25 березня 2009 року між ЗАТ "БІ ЕНД ЕЙЧ" (замовник) та ТОВ "Медіамаркет Групп" (виконавець) укладено договір № 1-25/03/09 про проведення рекламної кампанії, за умовами якого виконавець зобов'язується надати за плату послуги з розміщення реклами замовника на спеціальних конструкціях у відповідності до затвердженого сторонами адресною програмою на період рекламної кампанії, а замовник зобов'язується прийняти послуги та оплатити їх. Згідно додатку до останнього договору в період рекламної кампанії з 30 березня 2009 року по 12 квітня 2009 року ТОВ "Медіамаркет Групп" розміщувало анонс фільму "Форсаж-4" на сіті-лайтах в різних районах міста Києва. Виконання умов зазначених договорів підтверджується матеріалами справи. Розрахунки за товар здійснені у повному обсязі.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно до п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст. 9 Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) передбачені вимоги до первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ "БІ ЕНД ЕЙЧ" підтверджено здійснення господарських операцій відповідними податковими накладними та іншими документами що за своєю формою та змістом відповідають ст. 201 ПК України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та містять всі обов'язкові реквізити.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що угоди, які укладені між позивачем та ТОВ "Медіамаркет Групп", не визнані судом недійсними, їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності основних фондів, трудових ресурсів, складських приміщень і транспортних засобів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що висновки акта перевірки про порушення позивачем п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є помилковими, а визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 584794, 00 грн. є протиправним.

Щодо порушення позивачем п. п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", судами попередніх інстанцій зазначено наступне.

Згідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" - податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" - якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що придбання позивачем у ТОВ "Медіамаркет Групп" послуг безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

Відповідно до п. и. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" - датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" - передбачені вимоги до податкової накладної яку платник податку зобов'язаний надати покупцю.

Підпунктом 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача ТОВ "Медіамаркет Групп" був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, відповідають вимогам встановленим п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що за перевірений період позивач здійснював зовнішньоекономічні господарські операції з COLAMBIA PICTURES CORPORATION LIMITED, SONY PICTURES RELEASING INTERNATIONAL CORPORATION, UNITED INTERNATIONAL PICTURES B.V., THE WALT DISNEY COMPANI LIMITED.

01 жовтня 2008 року між ЗАТ "БІ ЕНД ЕЙЧ" (дистрибютор) та THE WALT DISNEY COMPANI LIMITED (TWDC) укладено угоду про розповсюдження; 01 січня 2009 року між ЗАТ "БІ ЕНД ЕЙЧ" (ліцензіат) та UNITED INTERNATIONAL PICTURES B.V (ЮІП) укладено ліцензійний договір; 01 жовтня 2008 року між ЗАТ "БІ ЕНД ЕЙЧ" (дистрибютор) та SONY PICTURES RELEASING INTERNATIONAL CORPORATION (ліцензіар) укладено договір про дистрибуцію; 01 жовтня 20009 року та 01 грудня 2010 року між ПрАТ "БІ ЕНД ЕЙЧ" (дистрибютор) та COLAMBIA PICTURES CORPORATION LIMITED (ліцензіар) укладено дистрибюторські угоди. За умовами вказаних договорів позивач набував право користування авторським правом на художні фільми з метою їх публічного показу в кінотеатрах України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач ввозив на митну територію України фільмокопії із записами художніх фільмів, рекламні матеріали та ролики в митному режимі "імпорт". Під час митного оформлення відповідно до за явленного режиму "імпорт" позивач сплачував, зокрема, податок на додану вартість, сума якого визначалася виходячи з митної вартості товару, встановленою під час митного оформлення товару.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до ст. 188 МК України - імпорт це митний режим, відповідно до якого товари ввозяться на митну територію України для вільного обігу без обмеження строку їх перебування на цій території та можуть використовуватися без будь-яких митних обмежень.

Згідно до п. п. 3.1.2 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" - об'єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорту) згідно з положеннями глав 29 - 30 Митного кодексу України (4495-17) .

З метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюються операції з ввезення на митну територію України, зокрема, товарів (супутніх послуг) за будь-якими іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (супутні послуги) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, у тому числі якщо таке ввезення пов'язано з поверненням товарів у зв'язку з припиненням дії зазначених договорів.

Відповідно до п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" - для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому товар (товарна партія) вперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що платник податку на додану вартість при імпорті товарів зобов'язаний сплачувати податок на додану вартість, виходячи з його митної вартості, та має право віднести до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачений у зв'язку з імпортом на територію України товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності.

При цьому п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не ставить в залежність право на отримання податкового кредиту від переходу права власності на товар та факту здійснення розрахунків між імпортером та експортером товару.

Відповідно до п. п. 7.2.7 п. 7.2 ст. 7 Закону - у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, або погашений податковий вексель.

Підпунктом 7.5.2 п. 7.5 ст. 7 Закону передбачено, що для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті.

Датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті(п. п. 7.3.6 п. 7.3 ст. 7 Закону).

Тобто, право на податковий кредит у платника податку при здійсненні імпорту товарів виникає з дати сплати податку на додану вартість згідно митної декларації (ВМД).

Судами попередніх інстанцій також зазначено, що позивач під час митного оформлення товарів сплатив податок на додану вартість згідно ВМД в повному обсязі; в свою чергу, ВМД, на підставі яких здійснювалося митне оформлення товару, є такими, що оформлені відповідно до вимог законодавства; порушень щодо оформлення таких ВМД в акті перевірки не встановлено.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що підтверджується факт використання позивачем імпортованого товару у межах власної господарської діяльності, оскільки основним видом діяльності позивача є розповсюдження фільмів; ввезення фільмокопій із записами художніх фільмів, рекламних матеріалів та роликів здійснювалося позивачем з метою демонстрування художніх фільмів в кінотеатрах на території України. Перевіркою не встановлено, що імпортування товару здійснено з метою, іншою, ніж використання позивачем у власній господарській діяльності.

Крім того, за результатами виїзної планової перевірки ЗАТ "БІ ЕНД ЕЙЧ" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 30 вересня 2009 року відповідачем не встановлено порушень щодо формування податкового кредиту при здійсненні позивачем імпорту товару на митну територію України, що підтверджує відповідний акт № 301/23-03/20006513 від 25 лютого 2010 року.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що документально не підтверджуються показники внесені до акту ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 10 червня 2011 року № 1409/23-12/20006513 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПрАТ "БІ ЕНД ЕЙЧ" (код ЄДРПОУ: 20006513) з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2011 року".

Судами попередніх інстанцій зазначено, що формування податкового кредиту з податку на додану вартість за січень-грудень 2009 року та лютий-грудень 2010 року здійснювалося ПАТ "БІ ЕНД ЕЙЧ" у відповідності до Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , а тому висновки акта перевірки в частині порушення вимог зазначеного Закону є помилковими, відтак, визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 18848745, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 4712186, 00 грн. є протиправним.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № 0004152312/0 та № 0004162312/0 від 30 червня 2011 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про задоволення заяви ПАТ "БІ ЕНД ЕЙЧ" про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2012 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід відхилити, оскільки рішення суду апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційних скарг висновоки суду не спростовують.