Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Кочана В.М.,

Іваненко Я.Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2015 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії,

В березні 2015 року Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м.Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби звернулась до суду з позовом до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про скасування постанови старшого державного виконавця від 16.02.2015 р. ВП № 46519595 про відмову у відкритті виконавчого провадження; зобов'язання відповідача відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 808/5354/14, виданого Запорізьким окружним адміністративним судом 10.12.2014 р. на виконання постанови цього суду від 18.08.2014 р. у справі № 808/5354/14 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфаінвест" податкового боргу в сумі 4769328,83 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 26.03.2015 р. в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2015 р. рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 16.02.2015 р. ВП № 46519595 про відмову у відкритті виконавчого провадження.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення цим судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.08.2014 р. у справі № 808/5354/14 задоволено позов ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфаінвест" на користь держави в особі ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області податковий боргу в сумі 4769328,83 грн., з яких: 2979034,42 грн. податку на додану вартість та 1790294,41 грн. податку на прибуток підприємств.

На виконання зазначеної постанови Запорізьким окружним адміністративним судом 10.12.2014 р. було видано виконавчий лист, який направлено на виконання до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

Постановою від 16.02.2015 р. ВП № 46519595 старший державний виконавець відмовив у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання вказаного виконавчого листа на підставі п.8 ч.1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" в зв'язку з наявністю передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження, оскільки стягнення коштів в рахунок погашення податкового боргу проводяться безпосередньо органами державної податкової служби без залучення органів державної виконавчої служби.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що процедура погашення податкового боргу є самостійною процедурою та органи державної виконавчої служби до цієї процедури не залучаються, тому у відповідача були відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов (в частині), суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки виконавчий лист не визнано таким, що не підлягає виконанню, то у відповідача не було підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження (відмови в прийнятті до провадження виконавчого документа).

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р. № 606-XIV (далі - Закон № 606) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно із ч.1 ст.2 Закону № 606 примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Водночас, статтею 3 вказаного Закону визначено можливість виконання рішень іншими органами та передбачено, що у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються органами доходів і зборів, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами (ч.1 ст.3 Закону № 606).

Порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється ст. 95 - ст. 99 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ).

За змістом п.95.1 ст. 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Пунктом 95.3 ст. 95 ПК України передбачено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Механізм виконання судових рішень про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу передбачений главою 12 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22 (z0377-04) , пунктом 12.1 якої встановлено, що органом стягнення (стягувачем) податкового боргу, простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) відповідно до статті 41 Податкового кодексу України та статті 17 Бюджетного кодексу України є органи державної податкової служби.

Сам же механізм виконання таких судових рішень передбачає оформлення інкасового доручення для примусового стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу. При цьому судове рішення, на підставі якого з платника податків стягуються кошти, відповідно до пункту 12.4 зазначеної Інструкції до банку не подається, а реквізити відповідного судового рішення зазначаються в самому інкасовому дорученні.

Якщо ж достатні для погашення податкового боргу кошти відсутні, контролюючий орган відповідно до абз.2 п.95.3 ст. 95 ПК України звертається до суду з позовом про надання дозволу на погашення всієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Таке погашення здійснюється на підставі зазначеного рішення суду та прийнятого на його підставі рішення органу доходів і зборів шляхом продажу майна платника податків на публічних торгах та/або торгівельними організаціями в порядку, визначеному п.95.7 - п.95.21 ст. 95 ПК України.

Отже, ПК України (2755-17) встановлено особливий порядок виконання судових рішень про стягнення з платника податків коштів в рахунок погашення податкового боргу й органами стягнення за такими рішеннями є контролюючі органи в розумінні ПК України (2755-17) ; органи ж державної виконавчої служби до цієї процедури не залучаються.

Згідно з п.8 ч.1 ст. 26 Закону № 606 державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про законність та правомірність дій державного виконавця по винесенню оскаржуваної постанови від 16.02.2015 р. ВП № 46519595 про відмову у відкритті виконавчого провадження, а отже й про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції дав правильну правову оцінку обставинам у справі й дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, яке було помилково скасоване судом апеляційної інстанції.

За таких обставин, керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2015 року скасувати, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26 березня 2015року - залишити в силі.

ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та строки, передбачені главою 3 розділу IV КАС України (2747-15) .