Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача: Микитіва А.С.,

представника відповідача: Сахарчука А.А.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 06 березня 2013 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року

у справі № 803/326/13-а

за позовом Виробничо-торгового Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресторан "Театральний" ЛТД

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Виробничо-торгове товариство з обмеженою відповідальністю "Ресторан "Театральний" Лтд (далі - Ресторан "Театральний") звернулось до суду з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (далі - ДПІ) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 5 лютого 2013 року № 0000642201.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 06 березня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року, вказаний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 5 лютого 2013 року № 0000642201.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року за наслідками якої складено акт перевірки від 22 січня 2013 року № 421/22.1/13360467, згідно з яким позивачем порушено вимоги пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 210 049,00 грн.

Підставою для висновків, викладених в акті перевірки, про наявність порушень податкового законодавства позивачем, був встановлений в ході перевірки факт віднесення суму до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за відсутності підтвердження таких сум податковими накладними.

На акт перевірки позивачем 22 січня 2013 року подано заперечення, до якого було додано копії відповідних податкових накладних.

Рішенням ДПІ від 04 лютого 2013 року № 2234/10/221 позивачу було відмовлено в задоволенні заперечення.

На підставі вказаного вище акту та рішення відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05 лютого 2013 року № 0000642201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 315 073,50 грн., в тому числі 210 049, 00 грн. - основний платіж, 105 024,50 - штрафні санкції.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не дотримано вимоги чинного законодавства та не враховано усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, а відтак воно є незаконним.

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, суми податку на додану вартість для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними податковими накладними.

Пунктом 85.4 статті 85 Податкового кодексу України визначено, що при проведенні перевірок посадові особи органу державної податкової служби мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно з пунктом 44.6 статті 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Відповідно до пункту 85.6 статті 85 Податкового кодексу України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Таким чином, наведеними положеннями визначено порядок дій посадових осіб податкового органу у разі відмови платника податків надати необхідні документи, що підлягають перевірці.

Разом з тим, під час судового розгляду відповідачем не надано доказів вжиття передбачених чинним законодавством дій та доказів, які б сукупності підтвердили відмову платника податків надати до перевірки податкові накладні, про відсутність яких йдеться в акті перевірки.

Абзацом 2 пункту 44.7 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

Відповідно до пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником органу державної податкової служби (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності).

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, директор позивача, не погоджуючись з висновками податкового органу про не підтвердженість податковими накладними сум податку на додану вартість, зробив про це відмітку в акті перевірки та подав заперечення на вказаний акт, додавши податкові накладні, які при розгляді заперечень не взяті до уваги.

З огляду на те, що відповідачем при прийнятті податкового повідомлення-рішення не враховано подані до заперечень податкові накладні, які, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства, суди дійшли юридично правильного висновку про невідповідність такого податкового повідомлення-рішення вимогам чинного законодавства.

Слід відмітити і те, що податкові накладні, про відсутність яких йдеться в акті, надані позивачем під час судового розгляду та повністю підтверджують право позивача на відображення в податковому обліку сум податкового кредиту.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанці1 дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 06 березня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року - без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.