Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 9 квітня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 на вирок Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 5 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 8 квітня 2008 року.

Вироком Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 5 лютого 2008 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та мешканця м. Сімферополя

Автономної Республіки Крим, громадянина України,

інваліда 2-ої групи, не судимого, -

засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України на 5 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі; за ч. 3 ст. 355 КК України на 6 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_3 на відшкодування матеріальної шкоди 5 050 грн.; на користь потерпілої ОСОБА_4 на відшкодування матеріальної шкоди 819 грн.

Зазначеним вироком засуджено також ОСОБА_5 судові рішення щодо якого не оскаржуються.

Ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 8 квітня 2008 року цей вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він разом з ОСОБА_5 та іншою особою, матеріали справи щодо якої виділені в окреме провадження, 20 травня 2007 року приблизно о 21 годині 30 хвилин, з метою примушування ОСОБА_3 до виконання цивільно-правових зобов'язань, маючи при собі бейсбольні битки і монтировку, зайшли до будинку АДРЕСА_1. При цьому, вдаривши декілька разів ОСОБА_4, завели її до ванної кімнати, де залишили під наглядом ОСОБА_5 Після цього, ОСОБА_1 та інша особа, матеріали справи щодо якої виділені в окреме провадження, з метою залякування та подолання опору, застосовуючи насильство, небезпечне для життя та здоров'я, почали завдавати ОСОБА_3 множинні удари битками, руками і ногами у різні частини тіла, спричинивши потерпілому тяжкі, середньої тяжкості та легкі тілесні ушкодження. Після чого заставили потерпілого написати розписки про боргові зобов'язання перед ОСОБА_6 у розмірі 60 000 та 70 000 доларів США.

Крім того, ОСОБА_1 та інша особа, матеріали справи щодо якої виділені в окреме провадження, відкрито заволоділи майном потерпілих, що знаходилося в будинку, спричинивши їм матеріальну шкоду на загальну суму 5 869 грн.

У касаційній скарзі захисник посилається на безпідставність засудження ОСОБА_1 ч. 2 ст. 186 КК України, оскільки, на його думку, винність ОСОБА_1 у вчиненні цього злочину матеріалами справи не доведена, у зв'язку з чим просить провадження у справі у цій частині закрити. Указує на те, що кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України є зайвою, оскільки умисел засудженого був направлений на примушування потерпілого до виконання цивільно-правових зобов'язань, а тому всі його дії охоплюються ч. 3 ст. 355 КК України. Крім того, зазначає, що при призначенні ОСОБА_1 покарання, судом не в повній мірі були враховані обставини, що пом'якшують покарання, зокрема, його щире каяття, позитивні характеристики, те, що він є інвалідом 2-ої групи безстроково, вперше притягується до кримінальної відповідальності, має на утриманні двоє неповнолітніх дітей і матір-пенсіонерки, добровільно відшкодував шкоду потерпілому та вчинив злочин під впливом неправомірної поведінки потерпілого. Вважає, що зазначені обставини давали достатні підстави для призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням статей 69 та 75 КК України.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з таких підстав.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні примушування до виконання цивільно-правових зобов'язань, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, ґрунтується на доказах, зібраних у встановленому порядку, досліджених у судовому засіданні, належно оцінених судом та детально викладених у вироку, і в касаційній скарзі не оспорюється.

Посилання захисника на те, що при кваліфікації дій засудженого за цим епізодом суд неправильно застосував кримінальний закон, оскільки дії ОСОБА_1 охоплюються ч. 3 ст. 355 КК України і додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 121 КК України не потребують, є необґрунтованими.

Як убачається з пред'явленого ОСОБА_1 обвинувачення, його дії були кваліфіковані прокурором, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, за ч. 3 ст. 355 КК України як примушування до виконання цивільно-правових зобов'язань, поєднане з насильством небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи внаслідок застосованого насильства потерпілому ОСОБА_3 були заподіяні тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, у тому числі і тяжкі тілесні ушкодження.

Якщо в процесі вчинення примушування до виконання цивільно-правових обов'язків потерпілому заподіяне тяжке тілесне ушкодження, то такі наслідки не охоплюються кваліфікуючою ознакою, передбаченою ч. 3 ст. 355 КК України - поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я, оскільки законодавцем встановлена більш сувора відповідальність (за санкцією) за умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, а тому такі дії потребують окремої кваліфікації за ч. 1 ст. 121 КК України.

Враховуючи наведене, дії ОСОБА_1 за цим епізодом правильно кваліфіковані за ч. 3 ст. 355 та ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки у даному випадку має місце ідеальна сукупність злочинів, а тому підстав для виключення з вироку ч. 1 ст. 121 КК України як зайвої, про що йдеться у касаційній скарзі захисника, немає.

Посилання захисника на необґрунтованість засудження ОСОБА_1 за вчинення грабежу, є також безпідставними.

Як убачається з послідовних показань потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у процесі їх побиття, засуджені ходили по квартирі та збирали якісь речі. Після того, як засуджені залишили квартиру, то вони - потерпілі виявили відсутність своїх золотих прикрас, двох фотоапаратів та відеоплеєра, загальною вартістю 5 869 грн.

Ці обставини підтверджував і засуджений ОСОБА_5 на досудовому слідстві, на показання якого суд обґрунтовано послався у вироку.

Будь-яких даних, які б ставили під сумнів правдивість наведених показань потерпілих та засудженого ОСОБА_5 не встановлено.

Проаналізувавши ці та інші докази в їх сукупності, суд дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у відкритому заволодінні чужим майном, вчиненому за попередньою змовою групою осіб та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 186 КК України.

Підстав для скасування вироку в цій частині та закриття провадження у справі у зв'язку з недоведеністю участі ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного злочину, як про це ставиться питання у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Покарання ОСОБА_1 призначено з дотриманням ст. 65 КК України з урахуванням ступеня тяжкості вчинених злочинів, які віднесені законодавцем до тяжких злочинів, даних про особу винного, з яких убачається, що він вперше притягається до кримінальної відповідальності, має сім'ю та на утриманні двох неповнолітніх дітей, працював, позитивно характеризується, є інвалідом 2-ої групи, обставин, що пом'якшують покарання, до яких судом віднесено часткове відшкодування матеріальної шкоди потерпілим. Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.

Підстав вважати призначене ОСОБА_1 покарання несправедливим унаслідок суворості, а також підстав для застосування статей 69, 75 КК України, як про це йдеться у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу захисника ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 5 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 8 квітня 2008 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.