Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біг Дачмен Україна"

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014

у справі № 2а-15508/12/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біг Дачмен Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінераліс"

про визнання угоди недійсною та стягнення коштів

В листопаді 2012 року Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві звернулась до суду з позовом про визнання угоди, укладеної між ТОВ "Біг Дачмен Україна" та ТОВ "Мінераліс", недійсною та стягнення в доход держави коштів на суму 857 884,91 грн.

Підставами позову зазначено ст. ст. 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2014 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 скасовано постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення коштів та в цій частині ухвалено нову постанову, якою позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Мінераліс" на користь ТОВ "Біг Дачмен Україна" суму 857 884,91 грн., а з ТОВ "Біг Дачмен Україна" в дохід держави суму 857 884,91 грн.; в іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Біг Дачмен Україна" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентами ТОВ "Мінераліс", ТОВ "Мінераліс Лтд", ТОВ "Промислово-виробнича фірма "Вентелектрообладнання" за період з 01.05.2011 по 30.06.2011, за результатами якої складено акт перевірки від 20.07.2012 № 259/22-205/35132847.

В акті перевірки зазначено, що у податковому обліку ТОВ "Біг Дачмен Україна" до складу податкового кредиту необґрунтовано віднесено суму податку на додану вартість з товарів, отриманих від ТОВ "Мінераліс" за договором щодо придбання обладнання від 01.04.2011 № 186/010411 на загальну суму 857 884,91 грн.

Даною перевіркою, зокрема, по правовідносинам з ТОВ "Мінераліс" встановлено порушення ТОВ "Біг Дачмен Україна": п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Мінераліс" за червень 2011 року на суму - 857 885 грн., п. п. 1, 2 ст. 215, п. п. 1, 5 ст. 203, п. 1 ст. 216, ст. ст. 228, 626, 629 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені таким правочином, здійсненим між ТОВ "Біг Дачмен Україна" і ТОВ "Мінераліс" за період з 01.05 по 30.06.2011.

31.07.2012 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002702220 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 475 703 грн., з якої по взаємовідносинам з ТОВ "Мінераліс" на суму - 857 885 грн.

Вважаючи, що договір від 01.04.2011 № 186/010411, укладений між ТОВ "Біг Дачмен Україна" та ТОВ "Мінераліс", на думку податкового органу, є нікчемним та не спричинив реального настання правових наслідків, що призвело до незаконного віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту сум коштів, податковий орган звернувся до суду з позовом про стягнення в дохід держави коштів на суму 857 884,91 грн.

На обґрунтування позовних вимог податковим органом надано копії первинних документів по спірному договору (договору від 01.04.2011 № 186/010411 з Додатком № 1 до нього, виписок банку по розрахунковому рахунку ТОВ "Біг Дачмен Україна" за 31.05.2011, протоколу додаткового допиту свідка Гончаренка Б.І. від 19.07.2012, проведеного співробітником ГВПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва в рамках кримінальної справи № 77-00186, постанови Подільського районного суду м. Києва від 11.10.2012 по кримінальній справі № 2607/11723/12, винесеної в порядку ст. 237 Кримінально-процесуального кодексу України за результатами розгляду матеріалів кримінальної справи та вирішення питання про звільнення Архипченка О.М. (керівника ТОВ "Біг Дачмен Україна") від кримінальної відповідальності на підставі норми ч. 4 ст. 212 Кримінального кодексу України).

Відмовляючи в задовоелнні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявність сукупності обставин та підстав, з якими закон пов'язує можливість визнання спірного договору недійсним, в результаті чого відсутні підстави для застосування наслідків недійсності правочинів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині та задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення тим, що ТОВ "Біг Дачмен Україна" перераховувалися, а ТОВ "Мінераліс" приймалися кошти без мети реального настання правових наслідків, а тому підстави для віднесення до валових витрат та податкового кредиту відповідних сум за таким правочином відсутні, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині щодо стягнення коштів на суму 857 884,91 грн. в дохід держави є обґрунтованими; недійсність правочину прямо встановлена ст. 228 Цивільного кодексу України, а тому згідно ч. 2 ст. 215 цього Кодексу визнання такого правочину недійсним судом не вимагається .

Однак, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Одним із правових наслідків недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону є визнання недійсним правочину.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі судами не встановлювалось.

Дійсний намір відповідачів при укладенні договору поставки від 01.04.2011 № 186/010411 не може вважатися встановленим, з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судами першої та апеляційної інстанцій без дотримання вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Так само, не встановлені у справі обставини щодо виконання цього договору хоча б однією із сторін, хоча ці обставини згідно зі ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України входять до предмету доказування у цій справі.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 статті 11 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біг Дачмен Україна" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2014 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала набирає законної сили відповідно до ч. 6 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.