Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 26 лютого 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1на постановлені щодо ОСОБА_2. судові рішення.

Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 лютого 2008 року

ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, судимості не має,

засуджено за ч.1 ст. 101 КК України 1960 року на три роки позбавлення волі.

З урахуванням п.п.8, 14 Другого розділу Заключних та перехідних положень КК України (2341-14) 2001 року та у відповідності до ст. 46-1 КК України 1960 року виконання вироку стосовно ОСОБА_2. відстрочено на строк два роки. Засудженого зобов'язано не змінювати постійне місце проживання без дозволу органів кримінально - виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця роботи.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2.: на користь ОСОБА_153 грн. 77 коп. матеріальної та 25 000 грн. моральної шкоди, а також 1400 грн. витрат на юридичну допомогу; на користь Запорізької клінічної лікарні №3 228 грн. 21 коп. витрат, понесених на лікування потерпілогоОСОБА_1

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 19 травня 2008 року вирок залишено без змін.

ОСОБА_2. визнано винуватим у тому, що він 1 липня 1998 року приблизно о 9 год. 35 хв. у приміщенні ФК "Торпедо"АДРЕСА_1 під час конфлікту з ОСОБА_1. ударив останнього в область ока, спричинивши умисно тяжке тілесне ушкодження у вигляді травми лівого ока, що потягло крововилив у скловидне тіло, відшарування сітчатки та втрату зору цим оком.

За змістом касаційної скарги потерпілий ОСОБА_1., посилаючись на порушення вимог ст. 377 КПК України, просить ухвалу апеляційного суду, який безпідставно залишив без задоволення доводи його апеляції, скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд. Також ОСОБА_1. зазначає про неправильну оцінку судом даних, що характеризують ОСОБА_2., обставин, що пом'якшують покарання, у зв'язку з чим призначене останньому покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та його особі внаслідок м'якості.

Заслухавши доповідача, пояснення потерпілого, який підтримав касаційну скаргу, прокурора, який вважав, що скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення зміні у зв'язку з необхідністю застосування до ОСОБА_2. замість ст. 46-1 КК України 1960 року ст.ст. 75, 76 КК України 2001 року, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Твердження потерпілого ОСОБА_1про те, що апеляційний суд порушив вимоги ст. 377 КПК України, є безпідставними.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що апеляційний суд, перевіряючи справу відповідно до ст. 365 КПК України в межах апеляції потерпілогоОСОБА_1, в якій він порушував питання про скасування вироку суду першої інстанції з метою постановлення вироку апеляційним судом і призначення ОСОБА_2. більш суворого покарання, розглянув вказані доводи та не знайшов підстав для задоволення апеляції, належним чином умотивувавши своє рішення про залишення вироку суду першої інстанції без змін.

Таким чином, порушень апеляційним судом вимог ст. 377 КПК України не встановлено.

Що ж стосується доводів касаційної скарги про наявність підстав для кваліфікації дій ОСОБА_2. за ст. 144 КК України, які він вчинив за попередньою змовою з ОСОБА_4., то вони є необґрунтованими.

Як убачається з матеріалів справи, органами досудового слідства за клопотанням потерпілого ОСОБА_1перевірялася версія про наявність у діях ОСОБА_2. ознак більш тяжкого злочину, ніж ч.1 ст. 101 КК України 1960 року, передбаченого ст. 144 КК України 1960 року, який він вчинив за попередньою змовою із ОСОБА_4. За результатами розгляду вказаного клопотання слідчим 24 листопада 2000 року винесено мотивовану постанову про відмову у його задоволенні з огляду на відсутність достатніх даних, які б свідчили про наявність у діях ОСОБА_2. та ОСОБА_4. ознак злочину, передбаченого ч.2 ст. 144 КК України 1960 року.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2. у вчиненні інкримінованого злочину, кваліфікації його дій за ч.1 ст. 101 КК України 1960 року є законними та обґрунтованими.

Посилання потерпілого в касаційній скарзі на однобічність і неповноту оцінки судом характеризуючих даних щодо ОСОБА_2. та обставин, що пом'якшують покарання, внаслідок чого останньому призначено м'яке покарання та необґрунтовано визнано можливим його виправлення без ізоляції від суспільства, є неспроможними.

Відповідно до закону суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують пок арання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

По справі встановлено, що суд, призначаючи ОСОБА_2. покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, особу засудженого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивні характеристики ОСОБА_2. за місцем проживання та роботи, наявність на його утриманні малолітньої дитини, стан здоров'я засудженого. Належним чином оцінені судом й інші обставини, зокрема, визнання винуватості та щире каяття ОСОБА_2.

Підстав вважати м'яким призначене в межах санкції ч.1 ст. 101 КК України 1960 року ОСОБА_2. покарання не вбачається.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про можливість виправлення ОСОБА_2. без ізоляції від суспільства є обґрунтованими, з якими погоджується й колегія суддів касаційного суду.

Крім того, перевіркою матеріалів справи встановлено, що вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 грудня 2006 року щодо ОСОБА_2., яким його засуджено за ч.1 ст. 101 КК України 1960 року на три роки позбавлення волі із застосуванням на підставі ст. 46-1 КК України 1960 року відстрочки виконання вироку на два роки, у зв'язку із м'якістю призначеного засудженому покарання не скасовувався. Тому відповідно до вимог ст. 375 КПК України при новому розгляді справи суд першої інстанції не вправі був призначити ОСОБА_2. більш суворе покарання.

Неспроможними є і посилання ОСОБА_1на те, що суд безпідставно частково задовольнив його цивільний позов, оскільки, як убачається з матеріалів справи, вирок в частині вирішення цивільного позову постановлено з дотриманням вимог ст.ст. 28, 328 КПК України.

Разом із тим, призначаючи ОСОБА_2. покарання, суд помилково застосував до засудженого відстрочку виконання вироку, оскільки відповідно до положень ст.ст. 25-1, 46-1 КК України 1960 року відстрочка виконання вироку не застосовується, зокрема, до осіб, засуджених за вчинення злочину, передбаченого ст. 101 КК України 1960 року.

За таких обставин та, враховуючи обґрунтованість висновків суду про можливість виправлення ОСОБА_2. без ізоляції від суспільства, суду належало застосувати ст. 75 КК України 2001 року і звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

Допущена судом першої інстанції помилка, на яку безпідставно не звернув увагу апеляційний суд, підлягає виправленню касаційною інстанцією в порядку ст. 395 КПК України шляхом зміни судових рішень.

Також відповідно до змісту ст. 76 КК України підлягають уточненню і покладені на засудженого обов'язки.

Клопотання ОСОБА_2., яке надійшло на адресу касаційного суду, про закриття кримінальної справи щодо нього на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності є безпідставним, оскільки, як убачається з матеріалів справи, строки давності притягнення його до кримінальної відповідальності на день набрання вироком законної сили не минули.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1залишити без задоволення.

У порядку ст. 395 КПК України вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 19 травня 2008 року щодо ОСОБА_2 змінити, замість ст. 46-1 КК України 1960 року застосувати ст. 75 КК України 2001 року та звільнити ОСОБА_2. від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки. Відповідно до ст. 76 КК України 2001 року зобов'язати ОСОБА_2. повідомляти органи кримінально - виконавчої системи про зміну місця проживання та роботи.