Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 29 січня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на судові рішення щодо нього.

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2007 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, громадянина України, раніше неодноразово судимого, востаннє 23 квітня 2003 року за ч. 3 ст. 185 КК України на три роки позбавлення волі,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України на п'ять років позбавлення волі.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 липня 2008 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 змінено - виключено з вступної частини вироку посилання на його судимості за вироками Краматорського міського суду від 9 лютого 1993 року за ч. 2 ст. 141 КК України (1960 року) та від 29 жовтня 1993 року за ч. 2 ст. 140, ч. 1 ст. 229-6 КК України (1960 року). Натомість зазначено, що ОСОБА_1 судимий вироком Краматорського міського суду від 15 грудня 1994 року за ч. 2 ст. 141, ч. 2 ст. 140, ч. 1 ст. 229-6, 42 КК України (1960 року) на чотири роки позбавлення волі. У решті вирок залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, за обставин, викладених у вироку, 26 травня 2007 року, приблизно о 15-й годині, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, вчинив відкрите викрадення майна потерпілого ОСОБА_2 на загальну суму 620 гривень.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування кримінального закону, вважає, що його дії слід кваліфікувати як замах на відкрите викрадення чужого майна, крім того, зазначає, що судом неправильно встановлено початок строку відбування покарання, зазначає засуджений і про те, що йому призначено надмірно суворе покарання. Просить судові рішення щодо нього змінити - перекваліфікувати його дії на ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України та призначити йому більш м'яке покарання.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про винність ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного у вироку злочину ґрунтується на доказах, зібраних у встановленому законом порядку, досліджених у судовому засіданні та належно оцінених судом.

Цей висновок, зокрема, ґрунтується на фактичних даних встановлених показаннями засудженого ОСОБА_1, який не заперечував, що вчинив викрадення майна ОСОБА_2, на зауваження незнайомої жінки не брати сумку уваги не звернув і був затриманий працівниками міліції; потерпілого ОСОБА_2, даними ним на досудовому слідстві, про те, що коли він став засипати, то чоловік з його рук вирвав сумку і почав підніматися східцями, але, на його (ОСОБА_2) крик про допомогу, перехожі зупинили цього чоловіка і доставили до міліції; свідка ОСОБА_3, який, будучи очевидцем події, показав, що ОСОБА_1 намагався втекти з чорною сумкою, але, на крик ОСОБА_2, був затриманий та доставлений до міліції; протоколом вилучення у ОСОБА_1 майна потерпілого; та іншими доказами.

Дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК України кваліфіковано правильно.

Доводи засудженого про те, що суд необґрунтовано встановив, що злочин ним вчинено в стані алкогольного сп'яніння, є безпідставними, оскільки, як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 як на досудовому слідстві (а.с. 53-54, 61-65) так і в судовому засіданні (а.с. 146-147) показав, що злочин ним вчинено в стані алкогольного сп'яніння, крім того, ця обставина підтверджена і показаннями свідка ОСОБА_4 (а.с. 34-36).

Питання щодо початку строку відбування покарання вирішується в порядку, передбаченому ст. ст. 409, 411 КПК України, судом, який постановив вирок, а тому доводи засудженого в цій частині не можуть бути розглянуті судом касаційної інстанції.

При призначенні ОСОБА_1 покарання суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу засудженого, обставини, що обтяжують покарання і визначив покарання яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, а тому підстав для його пом'якшення немає.

Апеляційний суд постановив ухвалу відповідно до вимог ст.ст. 362, 377 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок при перевірці судових рішень щодо ОСОБА_1 у касаційному порядку не виявлено.

Оскільки передбачені ч. 1 ст. 398 КПК України підстави для скасування або зміни судових рішень щодо засудженого відсутні, колегія суддів не вбачає підстав для призначення справи до розгляду з обов'язковим повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України,-

у задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 відмовити.