Колегія суддів Військової судової колегії Верховного Суду України в складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 28 січня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1 на ухвалу військового апеляційного суду Центрального регіону від 26 серпня 2008 року, котрою залишено без зміни вирок військового суду Київського гарнізону від 11 червня 2008 року,

вироком військового суду Київського гарнізону від 11 червня 2008 року військовослужбовця військової частини А-0473, сержанта за контрактом

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України на один рік обмеження волі, а на підставі ст. 58 КК України вказане покарання замінено на службове обмеження для військовослужбовців строком на один рік із проведенням відрахування із суми грошового забезпечення ОСОБА_2 в розмірі десяти відсотків в доход держави.

Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_1 1350 грн. на відшкодування моральної шкоди, розмір якої визначено судом у сумі 5000 грн., з урахуванням добровільно сплачених засудженим 3650 грн. Цивільний позов ОСОБА_1 у частині відшкодування матеріальної шкоди - залишено без розгляду.

Ухвалою військового апеляційного суду Центрального регіону від 26 серпня 2008 року вказаний вирок залишено без зміни.

Як визнав встановленим суд, 3 серпня 2005 року близько 2 години ночі, біля приміщення бару по вулиці Гагаріна в смт. Дівички Київської області ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, через конфлікт, що виник між ним та ОСОБА_1, умисно наніс декілька ударів кулаком по обличчю останнього, спричинивши ОСОБА_1 середньої тяжкості тілесне ушкодження, а саме - відкритий перелом нижньої щелепи, що спричинило тривалий розлад здоров’я потерпілого.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_1, не оскаржуючи висновки суду щодо кваліфікації дій засудженого, не згоден із висновком суду першої інстанції щодо стягнення судом розміру суми, заявленого ним позову на відшкодування моральної шкоди, та безпідставного залишення без розгляду цивільного позову в частині матеріальної шкоди. Вважає призначене ОСОБА_2 покарання м’яким. Зазначає, що апеляційна інстанція не звернула уваги на допущені судом недоліки, не розглянула усіх доводів його апеляції стосовно безпідставності відмови судом у задоволенні його цивільного позову в повному розмірі, оскільки внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 він мав об’єктивні незручності у спілкуванні, пережив фізичні страждання та психоемоційний стрес. Твердить, що між ним та засудженим виникли договірні відносини, оскільки засуджений обіцяв йому відшкодувати обумовлену між ними суму грошових коштів, які потерпілий витратив на лікування, про що Ващук написав розписку. За наявністю наведених обставин, потерпілий просить скасувати ухвалу апеляційного суду, а справу направити на новий апеляційний розгляд, хоча фактично в касаційній скарзі викладає доводи, в яких не погоджується з обома судовими рішеннями.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.

Як убачається з матеріалів справи, органами досудового слідства і судом досліджені всі обставини, які могли мати значення для прийняття рішення у справі.

Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, а саме умисному заподіянні середньої тяжкості тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_1, що спричинило тривалий розлад здоров’я останнього, ґрунтуються на зібраних у справі та детально наведених у вироку доказах, в їх сукупності та взаємозв’язку. Зокрема, засуджений ОСОБА_2 під час проведення досудового слідства і в судовому засіданні повністю визнавав себе винним у тому, що, за обставин, вказаних у вироку суду, вчинив інкриміновані йому злочинні дії.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону при збиранні й оцінці доказів у справі, які б могли бути підставою для скасування чи зміни судових рішень щодо засудженого ОСОБА_2, не встановлено.

Безпідставними також є твердження потерпілого про неправильність вирішення цивільного позову.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що цивільний позов на користь потерпілого ОСОБА_1 у частині задоволення суми моральної шкоди задоволений у розмірі, відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України та відповідає принципам розумності і справедливості.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 64 КПК характер і розмір заподіяної злочином шкоди підлягають доказуванню у кримінальній справі.

Як убачається з матеріалів справи, що не заперечує й сам потерпілий, доказів на підтвердження сум, витрачених ним на лікування внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2, не було надано ним суду під час розгляду справи судом першої інстанції, не надано їх і в обґрунтування доводів апеляційної та касаційної скарги щодо розміру заявлених вимог.

Через відсутність доказів, на момент розгляду справи в суді, якими були б обґрунтовані вимоги потерпілого у частині розміру сум матеріальних витрат, понесених ними на лікування, суд, належним чином умотивувавши своє рішення, залишив без розгляду в цій частині цивільний позов ОСОБА_1, що не позбавляє його, при наявності відповідних доказів, звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.

Покарання засудженому ОСОБА_2 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що обтяжують і пом’якшують покарання, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Судом також враховані й ті обтяжуючі покарання, на які посилається потерпілий в своїй касаційній скарзі.

Підстав для призначення кримінальної справи до касаційного розгляду, з обов’язковим повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України, немає.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів,

відмовити у задоволенні касаційної скарги потерпілого ОСОБА_1