Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 15 січня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Херсонської області на вирок Цюрупинського районного суду Херсонської області від 23 квітня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 29 липня 2008 року.

Вироком Цюрупинського районного суду Херсонської області від 23 квітня 2008 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

уродженця с. Холмське Килійського району

Херсонської області, громадянина України,

раніше судимого 21 червня 1993 року апеляційним судом Київської області за ч. 3 ст. 144, ч. 2 ст. 145, ч. 2 ст. 188-1, ч. 1 ст. 190 КК України 1960 року на 12 років позбавлення волі, -

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі; за ч. 3 ст. 186 КК країни на 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано покарання, призначене за вироком апеляційним судом Київської області від 21 червня 1993 року і остаточно визначено 7 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної шкоди 3 960 грн.; на користь потерпілого ОСОБА_3 - 2 395 грн. 35 коп.; на користь потерпілого ОСОБА_4 - 2 70 грн.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 29 липня 2008 року цей вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

Так, ОСОБА_1 29 липня 2003 року за попередньою змовою із раніше засудженим по цій справі ОСОБА_5 проник через балкон у квартиру АДРЕСА_1, звідки вчинив крадіжку належного ОСОБА_2 майна на загальну суму 3 960 грн.

У ніч з 3 на 4 серпня 2003 року ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_5 проникли через балкон у квартиру АДРЕСА_2 за вищевказаною адресою, звідки намагалися викрасти майно, що належало ОСОБА_6, на загальну суму 2 450 грн., проте не змогли довести свій злочинний умисел до кінця, оскільки злякалися жінку, що проходила поряд, і, залишивши на вулиці майно, яке приготували, щоб викрасти, з місця злочину зникли.

У період часу з 24 липня по 10 серпня 2003 року ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_5, з метою крадіжки чужого майна, через балкон проникли у квартиру АДРЕСА_2, звідки таємно викрали майно, що належало ОСОБА_4 на загальну суму 2 700 грн.

Крім того, у ніч на 14 вересня 2003 року ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_5 та особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження у зв'язку з її розшуком, з метою крадіжки чужого майна проникли у приміщення літньої кухні, розташованої у дворі будинку АДРЕСА_3, де, застосовуючи до потерпілого ОСОБА_3 насильство, яке не є небезпечним для життя і здоров'я, завдавши йому руками по обличчю, відкрито заволоділи майном та грошима останнього на загальну суму 4 015 грн. 35 коп.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_1, порушує питання про скасування постановленого щодо нього вироку в частині його засудження за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України та закриття у цій частині провадження у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону. При цьому посилається на те, що суд при постановлені вироку щодо ОСОБА_1 порушив вимоги ч. 5 ст. 3 КК України, ч. 1 ст. 14 Європейської Конвенції про видачу правопорушників (995_033) , 1957 року, та ст. 66 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, 1993 року. Зазначає, що під час досудового слідства ОСОБА_1 перебував у розшуку і був затриманий на території Російської Федерації та переданий правоохоронним органам України для притягнення до кримінальної відповідальності за грабіж, а засуджений також і за вчинення крадіжки та замаху на крадіжку, на що не було надано дозволу з боку сторони, яка його видала.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, який підтримав касаційне подання прокурора, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 9 Конституції України ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" (1906-15) чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Статтею 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 року, ратифікованої Верховною Радою України згідно із Законом України від 16 січня 1998 року № 43/98-ВР (43/98-ВР) , передбачено, що видана особа не може переслідуватися та засуджуватися ні за яке правопорушення, вчинене до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана.

Як убачається з матеріалів справи, 22 вересня 2003 року було порушено кримінальну справу за фактом грабежу потерпілого ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України (а. с. 7).

У ході досудового слідства було встановлено, що до даного злочину причетний ОСОБА_1, який з метою уникнення відповідальності за вчинений злочин втік з постійного місця проживання, у зв'язку із чим 22 жовтня 2003 року його було оголошено у розшук (а. с. 179).

За результатами розшуку ОСОБА_1 було затримано 13 березня 2007 року у м. Москві Російської Федерації.

На запит МВС України про видачу ОСОБА_1 для притягнення його до кримінальної відповідальності за пред'явленим обвинуваченням Генеральною прокуратурою Російської Федерації було прийнято рішення про видачу ОСОБА_1 для притягнення його до кримінальної відповідальності за грабіж.

Проте зазначені вимоги залишилися поза увагою органів досудового слідства та суду.

Так, органами досудового слідства та дізнання 7, 13 та 19 серпня 2003 року були порушені кримінальні справи за фактами крадіжки та замаху на крадіжку за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України. У ході досудового слідства було встановлено, що до даних злочинів причетний ОСОБА_1 29 жовтня 2007 року ОСОБА_1 було пред'явлено обвинувачення за ч. 3 ст. 186 КК України, а також за ч. 3 ст. 185, ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, хоча за ці правопорушення він не видавався.

Незважаючи на це, Цюрупинський районний суд Херсонської області, не перевіривши умови видачі ОСОБА_1 Російською Федерацією Україні, визнав його винуватим і засудив за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, тобто за злочини, за які він не видавався, а також призначив ОСОБА_1 покарання як за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 ч. 1 КК України, так і за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України, на що згоди запитуваної сторони не було, чим порушив вимоги ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників та вийшов за межі домовленості між Російською Федерацією й Україною.

На ці порушення закону не звернув уваги і апеляційний суд.

Отже, при розгляді справи судами допущено неправильне застосування кримінального закону, яке істотно вплинуло на правильність їх рішень, у зв'язку з чим постановлені по справі судові рішення підлягають зміні.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Херсонської області задовольнити частково.

Вирок Цюрупинського районного суду Херсонської області від 23 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 29 липня 2008 року щодо ОСОБА_1 з м і н и т и.

Виключити з судових рішень засудження ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 15 і ч. 3 ст. 185 КК України та призначення йому покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків на підставі статей 70, 71 КК України.

Вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 3 ст. 186 КК України на 5 років позбавлення волі.

У решті ці судові рішення залишити без зміни.