Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 15 січня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвали апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27 березня та 3 квітня 2007 року,

постановою слідчого прокуратури Київського району м. Сімферополя від 20 грудня 2004 року закрито кримінальну справу щодо ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ст. 182 КК України.

13 грудня 2006 року Київський районний суд м. Сімферополя, розглянувши скаргу потерпілого ОСОБА_1 на цю постанову, скасував її, а кримінальну справу направив прокурору для відновлення досудового слідства.

Постановою Київського районного суду м. Сімферополя від 8 лютого 2007 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову суду від 13 грудня 2006 року залишено без розгляду.

Ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27 березня 2007 року апеляцію ОСОБА_2 задоволено, постанову районного суду від 8 лютого 2007 року скасовано, ОСОБА_2 відновлено строк на апеляційне оскарження постанови суду від 13 грудня 2006 року.

3 квітня 2007 року ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим постанову Київського районного суду м. Сімферополя від 13 грудня 2006 року скасовано, а постанову слідчого від 20 грудня 2004 року залишено без змін.

За змістом касаційної скарги ОСОБА_1, посилаючись на безпідставність скасування апеляційним судом постанови суду від 13 грудня 2006 року, якою скасовано постанову про закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_2, вказуючи на незаконність скасування апеляційним судом постанови районного суду від 8 лютого 2007 року, оскільки відповідно до ст. 236-6 КПК України ОСОБА_2 не є суб"єктом оскарження постанови про закриття кримінальної справи, а також те, що апеляційний суд в порушення вимог ст. 351, 354 КПК України не повідомив його про надходження апеляції ОСОБА_2 та про апеляційний розгляд справи 3 квітня 2007 року, просить ухвали апеляційного суду від 27 березня та 3 квітня 2007 року скасувати, а справу направити прокурору для відновлення досудового слідства.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_2 має право подати апеляцію на постанову суду від 13 грудня 2006 року, якою скасована постанова про закриття справи щодо останньої, грунтуються на законі.

Як убачається з матеріалів провадження за скаргою ОСОБА_1 та матеріалів кримінальної справи, апеляційний суд обгрунтовано визнав, що ОСОБА_2 є суб"єктом апеляційного оскарження постанови суду від 13 грудня 2006 року, якою скасовано постанову про закриття справи щодо неї, зазначивши, що таке її право обумовлено положеннями ч.2 ст. 55 Конституції України, які гарантують право кожного громадянина на судовий захист, а також ст. 236-5 КПК України, згідно із якою скаргу на постанову про закриття справи має право подати особа, інтересів якої вона стосується і якою є ОСОБА_2

За таких обставин твердження ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд незаконно визнав право ОСОБА_2 на апеляційне оскарження постанови, якою скасовано постанову про закриття справи, є безпідставними.

Що ж стосується доводів ОСОБА_1 про незаконність постанови про закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_2, то вони не відповідають вимогам закону.

З матеріалів кримінальної справи убачається, що ОСОБА_2 обвинувачувалася у вчиненні злочину, передбаченого ст. 182 КК України за те, що вона збирала, зберігала та розповсюджувала конфіденційну інформацію щодо ОСОБА_1, а саме, у вересні 2002 року ОСОБА_2 під час розгляду позову ОСОБА_1 до неї про захист честі і гідності надала суду довідку з інформацією про стан психічного здоров"я останнього.

В подальшому органи досудового слідства встановили, що дані про психічне здоров"я ОСОБА_1 стали відомі ОСОБА_2 із газети "Голос виборця" від 25 травня 1996 року, а тому на момент розгляду цивільної справи у вересні 2002 року, вони не були конфіденційними, оскільки до того моменту вже публікувалися у засобах масової інформації.

Окрім того, досудовим слідством обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 збирала інформацію про ОСОБА_1 з метою її розповсюдження, не встановлено.

Таким чином, на підставі наведеного апеляційний суд правомірно скасував постанову районного суду від 13 грудня 2006 року, визнавши постанову про закриття кримінальної справи від 20 грудня 2004 року законною і обгрунтованою.

Посилання ОСОБА_1 на те, що апеляційним судом у порушення вимог ст.ст. 351, 354 КПК України його не повідомлено про надходження апеляції від ОСОБА_2 та про призначення справи до апеляційного розгляду на 3 квітня 2007 року, є недоречними.

Так, апеляційний суд, скасувавши ухвалою від 27 березня 2007 року постанову суду про залишення апеляції ОСОБА_2 без розгляду, цією ж ухвалою відновив останній строк на апеляційне оскарження постанови суду від 13 грудня 2006 року та призначив апеляцію ОСОБА_2 до розгляду на 3 квітня 2007 року. Як убачається з ухвали від 27 березня 2007 року, у вказаному засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 був присутній, а відповідно, йому було відомо її зміст та дату наступного апеляційного розгляду. Це ж випливає і із заяв ОСОБА_1 до апеляційного суду від 21 та 27 березня 2007 року (а.с.95, 98 матеріалів провадження за скаргою).

Окрім того, апеляційним судом 27 березня 2007 року ОСОБА_1 належним чином повідомлено про дату розгляду апеляції ОСОБА_2 на постанову суду від 13 грудня 2006 року (а.с. 97 матеріалів провадження).

За таких обставин підстав вважати ухвалу апеляційного суду від 3 квітня 2007 року такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінально - процесуального закону, немає.

З огляду на викладене передбачені законом підстави для призначення справи до касаційного розгляду відсутні.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів, -

відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1.