Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 23 грудня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення.

За вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 21 травня 2007 року

засуджений за ч.2 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Суд першої інстанції визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину за наступних обставин.

16 вересня 2006 року, приблизно о 1 годині, після розпивання спиртних напоїв з потерпілим ОСОБА_2 засуджений, за попередньою змовою з особою, справу щодо якої виділено в окреме провадження, поблизу будинку № 10 по вул. Єлізарова у м. Харкові, вчинили розбійний напад на потерпілого, у ході якого заволоділи його майном на суму 863 грн. та заподіяли потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, у тому числі перелом 9-го ребра, та інші ушкодження.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 10 січня 2008 року указаний вирок було змінено. Дії засудженого ОСОБА_1 апеляційна інстанція перекваліфікувала з ч.2 ст. 187 КК України на ч.1 ст. 122 і ст. 198 цього Кодексу та призначила йому покарання: за ч.1 ст. 122 КК України - у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ст. 198 цього Кодексу - у виді позбавлення волі на строк 1 рік. Згідно ст. 70 КК України апеляційний суд визначив ОСОБА_1 остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі п. "б" ст. 1 Закону України від 19 квітня 2007 року "Про амністію" апеляційний суд постановив звільнити ОСОБА_1 від призначеного покарання.

Приймаючи рішення про необхідність перекваліфікації неправомірних дій ОСОБА_1, апеляційний суд зазначив, що засуджений бив ОСОБА_2 через раптово виниклі неприязні стосунки, а не з метою заволодіння майном потерпілого. Заволодіння ж майном в результаті указаного нападу було вчинено особою, справу щодо якої було виділено в окреме провадження. При цьому, як зазначив апеляційний суд, засуджений ОСОБА_1 дізнався про це тільки наступного дня.

У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень і направлення справи на нове розслідування, посилаючись на те, що апеляційним судом було допущено неправильне застосування кримінального закону при вирішенні питання щодо перекваліфікації неправомірних дій ОСОБА_1 Крім того, прокурор зазначає, що окремий розгляд даної кримінальної справи та справи щодо ОСОБА_3, який також обвинувачується у вчиненні указаного злочину, є неприпустимим, оскільки це істотно впливає на об'єктивність вирішення питання про винуватість цих осіб.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у поданні прокурора, колегія суддів вважає, що це подання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Із змісту мотивувальної частини ухвали апеляційного суду вбачається, що в результаті проведеного в суді апеляційної інстанції судового слідства, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність перекваліфікації неправомірних дій ОСОБА_1 з ч.2 ст. 187 КК України на ч.1 ст. 122, ст. 198 цього Кодексу. Обґрунтовуючи такий висновок апеляційний суд, зокрема, зазначив, що у своїх показаннях ОСОБА_1 повідомив, що бив потерпілого оскільки останній просився ночувати до нього додому, при цьому він не мав мети заволодіти майном ОСОБА_2 Також апеляційний суд у своїй ухвалі указав на те, що показання аналогічного змісту про участь ОСОБА_1 у вчиненні неправомірних дій щодо потерпілого давав ОСОБА_3, а свідок ОСОБА_4 підтвердила, що саме ОСОБА_3 залишив за місцем їх спільного із ОСОБА_1 проживання майно потерпілого.

Однак, як видно із змісту протоколу судового засідання апеляційного суду, у ході проведеного апеляційною інстанцією судового слідства ні ОСОБА_3, ні свідок ОСОБА_4 не допитувались. Також апеляційним судом не вживалось передбачених законом заходів для забезпечення явки указаних осіб у судове засідання. Що ж стосується посилання апеляційного суду в своїй ухвалі на оголошені в судовому засіданні показання ОСОБА_4 і ОСОБА_3, даних ними у ході проведення очних ставок з ОСОБА_1 під час досудового слідства, то на думку колегії суддів такі дії апеляційної інстанції суперечать вимогам статей 257, 306 КПК України.

Відповідно до зазначених у ст. 377 КПК України положень, в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено, зокрема, аналіз доказів, досліджених під час повного або часткового судового слідства, проведеного апеляційним судом, та докладні мотиви прийнятого рішення.

Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи подання про те, що зазначені вимоги закону також не були виконані апеляційним судом. Зокрема, без відповідної оцінки апеляційної інстанції залишились обставини, що стосуються дачі показань засудженим під час досудового слідства.

З врахуванням викладеного, та приймаючи до уваги те, що кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні неправомірних дій за попередньою змовою з ОСОБА_1 знаходиться на розгляді в суді першої інстанції, а також з врахуванням викладених у поданні прокурора доводів щодо суперечностей у пред'явленому ОСОБА_3 та ОСОБА_1 обвинуваченні, колегія суддів вважає правильним, скасувавши постановлені по справі судові рішення, направити справу на нове розслідування для вирішення питання об'єднання цієї кримінальної справи з справою щодо ОСОБА_3 і прийняття стосовно них законного та обґрунтованого рішення.

Керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити.

Вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 21 травня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10 січня 2008 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити прокурору м. Харкова на нове розслідування.