Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні 18 грудня 2008 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними поданням прокурора і скаргою захисника - адвоката ОСОБА_2 на вирок Сєверодонецького міського суду Луганської області від 21 вересня 2007 року, яким засуджено

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

судимого: 7.06.05 р. за ч. 2 ст. 296 КК України на два роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням на один рік іспитового строку, 7.11.05 р. за ч. 1 ст. 186 КК України на два роки позбавлення волі, на підставі ст. 71 КК України на три роки позбавлення волі і на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням на два роки іспитового строку,

за ч. 3 ст. 286 КК України на одинадцять років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення покарання за вироком від 7.11.05 р. йому призначено одинадцять років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки, за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України на п'ять років позбавлення волі, а на підставі ст. 71 КК України за сукупністю цього вироку та вироку від 7 листопада 2005 року остаточно йому призначено дванадцять років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки,

ОСОБА_1 засуджено за те, що він 14 листопада 2004 року, керуючи в нетверезому стані автомобілем "ВАЗ-2106", д/н НОМЕР_1, на пр. Гвардійському в м. Сєверодонецьку заснув, заїхав у кювет і вдарився в електричну опору. В результаті пасажири ОСОБА_3 і ОСОБА_4 від одержаних тілесних ушкоджень загинули, а пасажир ОСОБА_5 одержав середньої тяжкості тілесні ушкодження.

14 січня 2007 року ОСОБА_1 за попередньою змовою з невстановленою слідством особою в с. Щедрищеве м. Сєверодонецька вдерся до господарства ОСОБА_11 і намагався вчинити крадіжку на суму 1000 грн. Проте він не довів злочин до кінця, оскільки був затриманий працівниками міліції.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 7 грудня 2007 року у вироку місцевого суду змінено порядок застосування правил ст. ст. 70 і 71 КК України щодо призначення покарання ОСОБА_1, оскільки засуджений винуватий у злочинах, одні з яких вчинив до, а інші - після першого вироку. Постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 3 ст. 286 КК України на одинадцять років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки, за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України на п'ять років позбавлення волі, на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків на шість років позбавлення волі, а на підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів на одинадцять років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки. У решті вирок залишено без зміни.

У касаційному поданні прокурор просить змінити ухвалу апеляційного суду. Не оспорюючи правильності встановлення судом фактичних обставин справи та юридичної оцінки дій ОСОБА_1, твердить, що апеляційний суд неправильно застосував кримінальний закон у частині застосування правил ст. ст. 70, 71 КК України. Вказує, що призначене ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 286 КК України покарання має бути знижено на підставі п. 3 ст. 74 КК України до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону.

У касаційній скарзі захисник - адвокат ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 286 КК України і справу - закрити за відсутністю в діях складу зазначеного злочину, а за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України пом'якшити йому покарання. Твердить, що його підзахисний у стані сп'яніння не перебував і ДТП сталася не з його вини, всі докази у справі за цим епізодом - сфальсифіковані.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який підтримав касаційне подання частково і просив змінити ухвалу апеляційного суду, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційних подання та скарги, колегія суддів дійшла до наступного.

Винуватість ОСОБА_1 в порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило загибель двох потерпілих та заподіяння ще одному середньої тяжкості тілесних ушкоджень, матеріалами справи доведена. Твердження адвоката про те, що ДТП сталася не з вини ОСОБА_1, є безпідставними. Вони спростовані доказами, які належно перевірені судами першої та апеляційної інстанцій, і змістовно наведені у їхніх рішеннях.

Як підтвердили свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, саме від ОСОБА_1 їм стало відомо, що він, будучи п'яним, заснув за кермом автомобіля, внаслідок чого сталася ДТП.

Свідок ОСОБА_12 підтвердила, що тієї ночі засуджений вживав спиртне.

За словами потерпілого ОСОБА_5 на досудовому слідстві, на момент наїзду автомобіля, яким керував ОСОБА_1, на електроопору всі пасажири спали.

Зазначені показання свідків узгоджуються з тими даними, які містяться у протоколах огляду місця події та транспортного засобу, висновках судової авто-технічної експертизи про те, що дії водія ОСОБА_1 суперечили вимогам п. п. 2.9 "а"; 2.3 "а" Правил дорожнього руху і знаходилися у прямому причинному зв'язку з ДТП і її наслідками, висновками судово-медичної експертизи про перебування ОСОБА_1 на момент ДТП у стані алкогольного сп'яніння, а також висновками судово-медичних експертиз про кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілих і причини настання смерті ОСОБА_3 і ОСОБА_4

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні замаху на крадіжку чужого майна за викладених у вироку обставин грунтуються на доказах, які перевірені в судовому засіданні, і в касаційних поданні та скарзі під сумнів не ставляться.

Кваліфікація злочинних дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 286 і ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України є правильною.

Що ж стосується рішення судових інстанцій про призначення покарання ОСОБА_1, то з ними погодитися не можна.

Відповідно до вимог діючого законодавства, якщо після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а інші - після постановлення першого вироку, то покарання за останнім за часом вироком визначається із застосуванням ст. 70 і ст. 71 КК України: спочатку - за правилами ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення першого вироку; після цього - за правилами ч. 4 ст. 70 КК України; потім - за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення першого вироку; і остаточно - за сукупністю вироків.

Апеляційний суд намагався змінити порядок застосування правил зазначених статей закону у вироку місцевого суду, але допустився помилки у правозастосуванні. Тому ухвала апеляційної інстанції підлягає зміні.

Крім того, законом України № 270-VІ (270-17) від 7 травня 2008 року "Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України (1001-05) щодо гуманізації кримінальної відповідальності" внесені зміни до санкції ч. 3 ст. 289 КК України, згідно з якою максимальна межа основного покарання становить десять років.

Якщо призначена засудженому міра покарання перевищує санкцію нового закону, то на підставі ч. 3 ст. 74 КК України вона знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону.

За таких обставин доводи, викладені в касаційному поданні прокурора про необхідність зміни судових рішень через помилки у правозастосуванні при призначенні покарання є слушними. Тому судові рішення підлягають зміні.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394 - 398 КПК України, колегія суддів.

касаційне подання прокурора і касаційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Сєверодонецького міського суду Луганської області від 21 вересня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 7 грудня 2007 року щодо ОСОБА_1 змінити.

На підставі ч. 3 ст. 74 КК України знизити ОСОБА_1 основне покарання за ч. 3 ст. 286 КК України до десяти років позбавлення волі і вважати його засудженим за цим законом, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів на десять років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки, за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України на п'ять років позбавлення волі, а на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків на одинадцять років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки.

У решті судові рішення залишити без зміни.