Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України

у складі:

розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 18 грудня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 2 серпня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2008 року.

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 2 серпня 2007 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Ніжина Чернігівської області, громадянина України, такого, що в силу ст. 89 не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією всього майна.

Цим вироком засуджено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, щодо яких судові рішення не оскаржено, на них не подано подання.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за те, що він 7 березня 2007 року приблизно о 13 год. 30 хв., за попередньою змовою з ОСОБА_3 і ОСОБА_4, перебуваючи на автостоянці біля магазину "Нова Лінія" по вул. Бальзака, 65/1 у м. Києві, незаконно заволодів транспортним засобом, що належав потерпілому ОСОБА_7, спричинивши йому реальну матеріальну шкоду у розмірі 4686,96грн.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2008 року вирок щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 просить судові рішення щодо ОСОБА_2 змінити в частині призначеного покарання, призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України та звільнити від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, посилаючись на те, що при призначенні покарання не враховано усіх пом'якшуючих обставин, дані про особу засудженого та його неактивну роль у вчиненні злочину.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який просив касаційну скаргу залишити без задоволення, перевіривши матеріали справи та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Висновок про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, суд зробив на підставі доказів, досліджених у судовому засіданні, що по суті у касаційній скарзі не оспорюється.

Разом з тим, суд при призначенні ОСОБА_2 покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, у виді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією всього, майна що являється власністю засудженого, всупереч вимогам ст. 65 КК України, не в достатній мірі врахував дані про особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Так, суд призначаючи ОСОБА_4 та ОСОБА_6 покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, визнав за можливе застосувати ст. 69 КК України, тобто призначити їм покарання більш м'яке, ніж передбачено законом, врахувавши, зокрема, їх роль у вчиненні злочину (яка становила більшу суспільну небезпеку ніж роль ОСОБА_2), щире каяття та позитивні характеристики.

Однак, приймаючи рішення про призначення ОСОБА_2 покарання у межах санкції статті закону, за яким його визнано винним, суд не в достатній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та дані про особу винного і конкретні обставини.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 щиро розкаявся та визнав себе винним у вчиненні злочину, позитивно характеризується, має на утриманні малолітню дитину, відшкодував матеріальну шкоду, спричинену потерпілому та брав неактивну участь у заволодінні транспортним засобом, який належав потерпілому ОСОБА_7

Відповідно до ст. 69 КК України за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті закону, або перейти до іншого більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції за цей злочин.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за можливе на підставі ст. 69 КК України призначити ОСОБА_2 основне покарання, нижче від найнижчої межі, передбаченої в санкції статті закону, за яким його визнано винуватим.

Крім того, суд, оцінюючи дії ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 289 КК України за епізодом від 7 березня 2007 року безпідставно зазначив кваліфікуючу ознаку їх дій "спричинення потерпілому значної матеріальної шкоди".

Відповідно до вимог кримінального закону матеріальна шкода визнається значною у разі заподіяння реальних збитків на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто у період часу з 1 січня по 31 грудня 2007 року від 20000 грн., а шкода, яку ж заподіяно потерпілому ОСОБА_7, становить 4686 грн. 96 коп.

Таким чином, дії ОСОБА_2, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в порядку ст. 395 КК України за епізодом від 7 березня 2007 року слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 289 КК України, як незаконне заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ще й за ознакою - повторність, виключивши з кваліфікації їх дій таку кваліфікуючу ознаку - спричинення потерпілому значної матеріальної шкоди.

На підставі наведеного, керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 2 серпня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2008 року щодо ОСОБА_2 змінити: призначити йому покарання за ч. 2 ст. 289 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 роки з конфіскацією всього майна, що являється власністю засудженого.

У порядку ст. 395 КПК України зазначені вирок та ухвалу щодо ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 змінити: виключити з вироку за епізодом від 7 березня 2007 року кваліфікуючу ознаку дій - "спричинення потерпілому значної матеріальної шкоди".

У решті судові рішення залишити без зміни.