Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 18 грудня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на судові рішення щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Вироком Краматорського міського суду Донецької області від 6 липня 2007 року засуджено:

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, судимості не має,

та

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2, судимості не має,

кожного за ч.5 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на п'ять років позбавлення волі без конфіскації майна.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки. Їх також відповідно до ст. 76 КК України зобов'язано повідомляти органи кримінально - виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 21 грудня 2007 року вирок залишено без змін.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими в тому, що вони за попередньою змовою 6 жовтня 2006 року приблизно о 22 год. у м.Краматорську Донецької області проникли на охоронювану територію ЗАТ "Новокраматорський машинобудівельний завод" по вул. Орджонікідзе та з приміщення "Сервісного центру забезпечення інструментом №2" таємно викрали інструменти на суму 146 685 грн. 92 коп., що є особливо великим розміром.

У касаційному поданні прокурор, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання, безпідставність звільнення їх на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, що потягло невідповідність призначеного засудженим покарання ступені тяжкості злочину та їх особам внаслідок м'якості, просить ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, яка підтримала касаційне подання, перевіривши матеріали справи, доводи касаційного подання, колегія суддів уважає, що касаційне подання прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Твердження прокурора в касаційному поданні про те, що призначене ОСОБА_2 та ОСОБА_1 покарання не відповідає ступені тяжкості вчиненого ними злочину та їх особам внаслідок м'якості, ґрунтуються на законі та матеріалах справи.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Цих вимог закону не враховано судом при призначенні засудженим покарання.

Як убачається з вироку, суд, стверджуючи про можливість призначення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за ч.5 ст. 185 КК України на підставі ст. 69 КК України покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкціями цих законів, та виправлення ОСОБА_2 і ОСОБА_1 без відбування покарання і застосування ст. 75 КК України, виходив з того, що засуджені вперше притягуються до кримінальної відповідальності, працюють, за місцем проживання та роботи до вчинення злочину характеризувалися позитивно, винність визнали, щиро розкаялися у вчиненому, викрадене майно повернули. Урахував суд і вік та умови виховання ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які з раннього дитинства позбавлені батьківської опіки, а також стан здоров'я ОСОБА_1 і ту обставину, що засуджені вчинили злочин у зв'язку із важким матеріальним становищем.

Відповідно до ст. 69 КК України при вирішенні судом питання про можливість призначення винній особі покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статі) Особливої частини цього Кодексу, суд зобов'язаний установити декілька обставин, що пом'якшують покарання, й умотивувати яким чином вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Посилання суду у вироку на те, що засуджені вчинили злочин у зв'язку з відсутністю достатніх коштів для існування, є безпідставним та спростовується матеріалами справи, з яких убачається, що на момент скоєння інкримінованого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 діяння, останні були працездатними, мали постійне місце роботи та прибуток. Доказів, які б свідчили про дійсно скрутне матеріальне становище засуджених, що спонукало б їх учинити злочин, у вироку не наведено, відсутні вони й у матеріалах справи.

Обґрунтованими є також доводи прокурора про те, що суд неправильно розцінив повернення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 викраденого майна як відшкодування спричиненої шкоди, оскільки, як установив суд, їх затримали працівники міліції безпосередньо після вчинення злочину та вилучили в них викрадені інструменти.

Не відповідає матеріалам справи і висновок суду про бездоганну поведінку ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під час досудового та судового слідства. Як убачається з протоколу судового засідання, на початку судового слідства ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не визнавали себе винними. З метою уникнення кримінальної відповідальності намагалися дискредитувати працівників міліції, які нібито чинили на них тиск і примусили обмовити себе, а визнали свою винуватість лише після дослідження судом доказів, якими вони викривались у вчиненні інкримінованих діянь.

Отже, наведені у вироку обставини, які на думку суду, істотно знижують ступінь тяжкості інкримінованого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 злочину, матеріалами справи не підтверджуються, у зв'язку із чим вони не можуть бути підставою для застосування ст. 69 КК України.

Як передбачено ст. 75 КК України, для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням необхідно враховувати не тільки дані про особу засудженого та обставини, що пом'якшують покарання та свідчать про можливість виправлення його без відбування покарання, а й ступінь тяжкості злочину, виходячи з особливостей та обставин його вчинення.

Суд не взяв до уваги, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнані винними у вчиненні злочину, який, відповідно до ст. 12 КК України, є особливо тяжким.

Що ж стосується даних про умови виховання засуджених та стану здоров'я ОСОБА_1, то вони з урахуванням викладеного не є достатніми для звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Отже, наведені в поданні доводи про неправильне застосування закону при призначенні засудженим покарання та його м'якість є обґрунтованими, що відповідно до ст.ст. 398, 371, 372 КПК України є підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

Разом із тим, прохання прокурора в касаційному поданні про скасування лише ухвали апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд не відповідає змісту подання, у якому прокурор навів аргументи м'якості призначеного ОСОБА_2 та ОСОБА_1 судом першої інстанції покарання й не вказав, які порушення закону допустив суд апеляційної інстанції при апеляційному розгляді справи.

За таких обставин, розглядаючи справу відповідно до ст. 395 КПК України в межах касаційного подання, належить скасувати не тільки ухвалу, а й вирок, і справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку із неправильним застосуванням кримінального закону судом першої інстанції та м'якість призначеного засудженим покарання.

При новому розгляді кримінальної справи суд має ретельно перевірити зібрані в справі докази, дати їм належну оцінку й при доведеності винності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчинені інкримінованих злочинів призначити їм покарання відповідно до вимог ст. 65 КК України.

На підставі наведеного й, керуючись статтями 395 і 396 КПК України, колегія суддів, -

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити частково.

Вирок Краматорського міського суду Донецької області від 6 липня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 21 грудня 2007 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суду.