Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні 16 грудня 2008 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 листопада 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Запорізької області від 11 лютого 2008 року.

Цим вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше судимого 30.10.2002 року за ч.1 ст. 309, ч.2 ст. 185 КК України на 1 рік і 6 місяців позбавлення волі,

- за ч.2 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі;

- за ч.2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

З урахуванням змін, внесених судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

11.01.2007 року близько 7 год. ОСОБА_1, перебуваючи в салоні трамваю, що рухався маршрутом №12, в районі зупинки "Вулиця Жуковського" в м. Запоріжжі з правої кишені куртки ОСОБА_2 таємно викрав мобільний телефон "Соні-Еріксон 750І" з сім-картою в ньому, спричинивши потерпілому шкоду на суму 1230 грн..

18.01.2007 року близько 12 год. ОСОБА_1, перебуваючи в роздягальні спортивного комплексу "Спартак" по вул.Жуковського, 70-в в м. Запоріжжі, таємно викрав мобільний телефон ОСОБА_3, заподіявши потерпілій матеріальну шкоду на суму 1745 грн..

24.01.2007 року близько 14 год. ОСОБА_1, перебуваючи в приміщенні магазину №13 на території торгівельного комплексу "Великий базар" по вул.Жуковського, 32 в м. Запоріжжі, з вішалки відкрито викрав жіночу шубу вартістю 600 грн., що належала ОСОБА_4.

26.01.2007 року близько 10 год. ОСОБА_1, перебуваючи в приміщенні магазину №13 на території торгівельного комплексу "Великий базар" за вищевказаною адресою, з вішалки відкрито викрав майно ОСОБА_4 на загальну суму 360 грн..

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 11 лютого 2008 року вирок щодо ОСОБА_1 змінено: скасовано вирок у частині його засудження за епізодами крадіжок від 12.01.2007 року у ОСОБА_5 і від 15.01.2007 року уОСОБА_6 за ч.2 ст. 185 КК України, виділено ці епізоди в окреме провадження і справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суду. У решті вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 стверджує, що на досудовому слідстві на нього працівниками міліції чинився психологічний тиск, унаслідок чого він обмовив себе у вчиненні більш тяжкого злочину. Доводить, що його дії неправильно кваліфіковані за ч.2 ст. 186 КК України, оскільки він таємно викрадав майно ОСОБА_4. Також доводить, що при призначенні йому покарання не було враховано пом'якшуючі покарання обставини. Просить вирок суду щодо нього змінити, по епізодам засудження за ч.2 ст. 185 КК України виправдати, а за епізодами відкритого викрадення майна перекваліфікувати його дії з ч.2 ст. 186 КК України на ч.2 ст. 185 КК України та призначити йому покарання за цим законом.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Касаційна скарга в частині доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні злочинів щодо ОСОБА_5 іОСОБА_6 не є предметом розгляду суду касаційної інстанції, оскільки судові рішення в цій частині скасовані, а справа направлена на новий судовий розгляд.

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні крадіжок майна ОСОБА_2 і ОСОБА_3 підтверджується показаннями потерпілих, в яких вони викладали обставини вчинених щодо них злочинів, показаннями свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які доводили, що саме ОСОБА_1 продав їм мобільні телефони, які, як було в подальшому встановлено, викрадені у ОСОБА_2 і ОСОБА_3, даними протоколів очних ставок, під час яких ОСОБА_1 підтвердив показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8.

Дії ОСОБА_1 за ч.2 ст. 185 КК України кваліфіковано правильно.

Також матеріалами справи доведена винуватість ОСОБА_1 в відкритому викраденні майна ОСОБА_4, вчиненому повторно.

Так, відповідно до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" від 25.12.1992 року №12 (v0012700-92) дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном або його утримання, належить кваліфікувати як грабіж.

Як убачається з матеріалів справи, потерпіла ОСОБА_4 послідовно та незмінно зазначала, що вона, продаючи свій товар у магазині № 13 на території "Великого базару", 24.01.2007 року і 26.01.2007 року спостерігала за діями ОСОБА_1, який зайшов в її магазин та поводив себе підозріло, а коли побачила, що засуджений викрадав її майно, двічі намагалася затримати його, кричала услід, проте 24.01.2007 року ОСОБА_1 вдалося з викраденим утекти, а 26.01.2007 року завдяки охоронцям "Великого базару" він був затриманий за межами магазину.

На досудовому слідстві ОСОБА_1, будучи допитаним як обвинувачений та під час проведення очної ставки з потерпілою ОСОБА_4, добровільно (як свідчать його розписки) підтвердив показання потерпілої, в тому числі в тій частині, що потерпіла двічі виявляла факт вчинення ним крадіжки та намагалася затримати його з викраденим.

Зазначені обставини свідчили про те, що дії ОСОБА_1 по заволодінню майном ОСОБА_4, розпочаті як крадіжка, переросли у грабіж, оскільки останній, не зважаючи на виявлення його дій потерпілою, утримував викрадене.

Ці дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані за ч.2 ст. 186 КК України і підстав для їх перекваліфікації на ч.2 ст. 185 КК України, як про це йдеться у касаційній скарзі засудженого, немає.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які давали б підстави для скасування вироку, по справі не встановлено.

Твердження ОСОБА_1 про те, що на досудовому слідстві до нього працівниками міліції чинився психологічний тиск, не заслуговують на увагу, оскільки при перевірці справи не встановлено даних, які б про це свідчили.

Призначене засудженому покарання за ч.2 ст. 185, ч.2 ст. 186 КК України відповідає вимогам ст. 65 КК України. При його обранні суд урахував характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, його суспільну небезпеку, дані про особу винного.

Призначене ОСОБА_1 покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Те, що ОСОБА_1 має двох тіток, одна з яких інвалід, не є підставою для пом'якшення призначеного йому покарання, оскільки у касаційній скарзі засудженого, який не працював, не йдеться про те, що він утримував своїх родичів.

У матеріалах справі відсутні беззаперечні докази того, що ОСОБА_1 є батьком неповнолітнього сина, оскільки в довідці, виданій Шевченківським відділом реєстрації актів цивільного стану, батьком ОСОБА_9,ІНФОРМАЦІЯ_2, записаний не ОСОБА_1, а інша особа (а.с.199).

Підстав для пом'якшення призначеного ОСОБА_1 покарання не встановлено.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його касаційної скарги.