Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 28 жовтня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на судові рішення щодо засудженого ОСОБА_3,

вироком Приморського районного суду Запорізької області від

12 січня 2007 року

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

громадянина України, несудимого

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_3 на користь потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди по 7000 грн. кожному.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 26 березня 2007 року вирок щодо ОСОБА_3 змінено, на підставі ст. ст. 1, 6, 9, 12 Закону України "Про амністію" від 31 травня 2005 року його звільнено від призначеного покарання. В решті вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_3 визнано винним у тому, що він 28 квітня 2002 року, приблизно о 10 год., не маючи водійського посвідчення, керував автомобілем ВАЗ-110206 державний номер НОМЕР_1 та рухався по автошляху Одеса-Новоазовськ у сторону м. Бердянська, перевозячи в салоні автомобіля пасажирів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 У районі 508 км вказаного автошляху, на території Приморського району, ОСОБА_3 порушив вимоги п. п. 12.1, 12.6 Правил дорожнього руху, виїхав на праву обочину і, не справившись з керуванням автомобіля, допустив його перевертання, внаслідок чого пасажиру ОСОБА_5 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть.

У касаційній скарзі потерпілі ОСОБА_1 та ОСОБА_2посилаються на безпідставність звільнення апеляційним судом засудженого ОСОБА_3 від покарання, призначеного судом першої інстанції, на підставі акта амністії. Зазначають, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3, будучи інвалідом третьої групи, має право на застосування до нього акту амністії, оскільки в матеріалах справи відсутні дані щодо законності визнання МСЕК ОСОБА_3 інвалідом третьої групи, а дана обставина протирічить висновку судово-психіатричної експертизи. Порушують питання про скасування ухвали апеляційного суду.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що у задоволенні касаційної скарги належить відмовити.

Виходячи зі змісту ст. 12 Закону України "Про амністію" від 31 травня 2005 року, дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до набрання ним чинності включно, тобто, під дію п. "е" ст. 1 даного Закону підпадають особи, які в установленому законом порядку були визнані інвалідами до набрання цим Законом чинності.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3, у період з

11 листопада 2003 року по 30 листопада 2005 року був інвалідом третьої групи, тобто він був інвалідом на момент набрання чинності Закону України "Про амністію" від 31 травня 2005 (2591-15) року.

Законність встановлення інвалідності засудженому перевірялася прокуратурою м. Бердянська, за результатами якої, будь-яких порушень не встановлено, а тому доводи з даного приводу в скарзі потерпілих щодо невиконання вказівок апеляційного суду Запорізької області, зазначених в ухвалі від 29 травня 2006 року, є необґрунтованими (т. 2 а.с. 29).

Факт встановлення інвалідності ОСОБА_3, у період з 11 листопада 2003 року по 30 листопада 2005 року, визнав у вироку і суд першої інстанції і даний висновок потерпілими не було оскаржено в суді апеляційної інстанції.

Крім того, матеріалами справи з'ясовано, що 14 липня 2005 року

ОСОБА_3 подав до суду заяву про застосування до нього Закону України "Про амністію" від 31 травня 2005 року (2591-15) (т. 1 а.с. 515).

З огляду на те, що ОСОБА_3 був інвалідом третьої групи як на момент набрання чинності Закону України "Про амністію" від 31 травня 2005 року (2591-15) так і на момент подачі до суду заяви про застосування до нього акту амністії, апеляційний суд обґрунтовано звільнив його від покарання на підставі вказаного Закону.

Тому, у задоволенні касаційної скарги належить відмовити.

Таких порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були б істотними і тягли за собою скасування ухвали апеляційного суду, як про це порушено питання у скарзі потерпілих, у справі не допущено.

На підставі наведеного та керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

у задоволенні касаційної скарги потерпілих ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 на ухвалу апеляційного суду Запорізької області від

26 березня 2007 року щодо ОСОБА_3 відмовити.