Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 23 жовтня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 липня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 4 жовтня 2007 року.

Вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 липня 2007 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

уродженця і мешканця м. Ніжина Чернігівської області,

громадянина України,

не судимого, -

засуджено за ч. 2 ст. 364 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків строком на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Як визнав встановленим суд, ОСОБА_1., будучи начальником державної виконавчої служби у м. Прилуках та Прилуцькому районі Чернігівської області, являючись державним службовцем 6 категорії 13 рангу, на порушення вимог ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", знаючи про наявність кількох виконавчих проваджень про стягнення із ОСОБА_2 коштів, не прийняв мір щодо об'єднання цих виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, що потягло за собою тяжкі наслідки.

Так, протягом 2005-2006 років у ДВС м. Прилуки та Прилуцькому районі було відкрито три виконавчі провадження щодо стягнення із ОСОБА_2 на користь установ та організацій коштів:

- зведене виконавче провадження від 8 листопада 2005 року, відкрите на підставі наказів Господарського суду Чернігівської області на суму 5 000 грн.;

- виконавче провадження, відкрите на підставі виконавчого напису № 497 від 27 лютого 2006 року про стягнення на користь АППБ "Аваль" 188 157 грн. 72 коп.;

- виконавче провадження, відкрите на підставі судового наказу 2-Н-50 від 1 березня 2006 року про стягнення на користь ВАТ "Банк "Демарк" 117 851 грн. 52 коп.

Також державними виконавцями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 через невиконання рішень у добровільному порядку були винесені постанови, затверджені начальником ДВС, відповідно від 14 березня 2006 року про стягнення із ОСОБА_2 11 844 грн. 08 коп. виконавчого збору та від 24 березня 2006 року про стягнення із ОСОБА_2 18 815 грн. 77 коп. виконавчого збору.

29 березня 2006 року державним виконавцем ОСОБА_4 було накладено арешт на будівлю магазину № 4, розташовану по вул. 18 Вересня, 25 у м. Прилуках, який належав ОСОБА_2 на праві приватної власності.

26 квітня 2006 року до ДВС у м. Прилуки та Прилуцькому районі від АППБ "Аваль" надійшов лист про повернення виконавчого напису про стягнення заборгованості із ОСОБА_2 у зв'язку з добровільним погашенням боргу у повному розмірі. Начальник ДВС ОСОБА_1. дав вказівку державному виконавцю ОСОБА_4 закінчити виконавче провадження та виділити стягнення виконавчого збору в окреме провадження, хоча при дотриманні ОСОБА_1. вимог ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", тобто при створенні зведеного виконавчого провадження, воно не могло бути закінченим.

Того ж дня ОСОБА_1. дав вказівку державному виконавцю ОСОБА_3 для забезпечення стягнення заборгованості із ОСОБА_2 на користь ВАТ "Банк "Демарк" винести постанову про накладення арешту на все майно, що належить ОСОБА_2, та оголошення заборони на його відчуження. ОСОБА_3 винесла вказану постанову і вона була затверджена ОСОБА_1.

У подальшому, 26 квітня 2006 року, ОСОБА_1., зловживаючи своїм службовим становищем, всупереч інтересам служби, на порушення вимог ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", згідно з якою звільнення майна з-під арешту можливе лише за рішенням суду або за постановою начальника ДВС, якщо під час розгляду ним відповідної скарги боржника було виявлено порушення порядку накладення арешту, за відсутності будь-яких скарг, незважаючи на відсутність опису та оцінки рухомого майна ОСОБА_2, особисто підготував від імені державного виконавця ОСОБА_3 незаконну постанову про зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_2, пославшись при цьому на статті 38, 65 Закону України "Про виконавче провадження", хоча вказані статті ніякого відношення до даного випадку не мали, оскільки виконавче провадження по ВАТ "Банк "Демарк" не було закінчено, а боржник ОСОБА_2 не являлася юридичною особою. Вказана постанова була підписана ОСОБА_3, затверджена ОСОБА_1. та надана державному нотаріусу і нерухоме майно ОСОБА_2 було знято з Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна.

Крім того, ОСОБА_1., якому було достовірно відомо про реалізацію магазину ОСОБА_2, не було прийнято ніяких мір щодо забезпечення відшкодування виконавчого збору та надходження коштів від реалізації магазину на рахунок ДВС у м. Прилуках та Прилуцькому районі.

27 квітня 2006 року ОСОБА_2 продала належний їй магазин № 4 за 385 500 грн. Вказаної суми було б достатньо ля погашення заборгованості ОСОБА_2 по всім виконавчим провадженням та для оплати виконавчого збору, але внаслідок протиправних дій ОСОБА_1 до державного бюджету не надійшло 30 790 грн. 74 коп. виконавчого збору та залишилася непогашеною заборгованість ОСОБА_2 по кредитному договору № 380 перед ВАТ "Банк "Демарк" в сумі 92 216 грн.

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 4 жовтня 2007 року

цей вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. порушує питання про скасування постановлених щодо нього судових рішень із закриттям справи за відсутністю в його діях складу злочину та відсутністю події злочину. При цьому посилається на те, що зазначені судові рішення постановлені без повного, всебічного та об'єктивного судового слідства, з порушенням матеріальних норм та неправильним застосуванням кримінального закону. Зазначає, що, оскільки було порушено порядок накладання арешту на майно боржника, він, з метою запобігання негативних наслідків, зокрема, звернення ОСОБА_2 до суду, вимушений був винести постанову про зняття арешту на нерухоме майно останньої, проте вказана постанова дійсно не відповідає встановленій формі для даної дії. Стверджує, що у нього не було умислу вчиняти злочину, він діяв виключно в інтересах служби. Мотивів діяти в інтересах ОСОБА_2 у нього не було. Показання свідків не підтверджують його вини у зловживанні службовим становищем. Вказує, що його дії не потягли за собою ніяких наслідків, що полягають у заподіянні матеріальних збитків чи шкоди, оскільки виконавче провадження щодо стягнення із ОСОБА_2 боргів не завершені і немає підстав вважати, що вони можуть бути завершені без фактичного виконання. Крім того зазначає, що судом першої та апеляційної інстанції не досліджені його показання щодо порядку об'єднання декількох виконавчих проваджень у зведене, порядок виведення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження. Тому вважає, що в його діях відсутній склад злочину.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 377 КПК України при залишенні апеляції без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляцію визнано необґрунтованою. На виконання цієї вимоги в ухвалі слід проаналізувати, співставивши з наявними у справі та додатково поданими матеріалами, всі доводи, наведені в апеляції, і дати на кожен із них вичерпну відповідь.

У справі щодо ОСОБА_1 апеляційний суд зазначену вимогу закону повною мірою не виконав.

Засуджений подав умотивовану апеляцію, в якій докладно, із посиланням на матеріали справи, обґрунтував думку про незаконність вироку у зв'язку з невідповідністю викладених у ньому висновків фактичним обставинам справи. ОСОБА_1. зазначив, що суд неповно з'ясував ці обставини та не перевірив доводи щодо недоведеності його вини у вчиненні злочину,за який його засуджено.

Проте апеляційний суд, залишаючи апеляцію без задоволення, не навів в ухвалі переконливих аргументів на спростування доводів засудженого і не зазначив підстав, з яких визнав апеляцію необґрунтованою, а лише перелічив докази, якими обґрунтовано вирок, не проаналізувавши і не співставивши їх із наявними у справі.

За таких обставин ухвала апеляційного суду Чернігівської області від 4 жовтня 2007 року підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд. Під час цього розгляду апеляційний суд має ретельно дослідити зібрані у справі докази й дати їм та висновкам суду першої інстанції належну оцінку, ухваливши у разі необхідності рішення про проведення судового слідства, а також перевірити кожен із доводів, наведених в апеляції, і з урахуванням усіх обставин справи ухвалити одне з рішень, передбачених ст. 366 КПК України, та викласти його у відповідному процесуальному документі згідно з вимогами закону.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 4 жовтня 2007 року щодо ОСОБА_1 с к а с у в а т и, а справу направити до того ж апеляційного суду на новий апеляційний розгляд.