Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 9 жовтня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2007 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 грудня 2007 року.

Вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2007 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження,

уродженця с. Чудля Володимирецького району

Рівненської області, громадянина України,

такого, що не має судимості в силу ст. 89 КК України, -

засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України на 9 років 6 місяців позбавлення волі.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він 14 листопада 2004 року приблизно о 20 годині, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_1, у стані алкогольного сп'яніння, під час сварки з ОСОБА_2, що виникла на побутовому ґрунті, а також на ґрунті особистих неприязних відносин, з метою умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, почав завдавати удари руками і ногами потерпілому у різні частини тіла, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження від яких 16 листопада 2004 року останній помер в лікарні.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 грудня 2007 року зазначений вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі та доповненні до неї засуджений ОСОБА_1 порушує питання про скасування постановлених щодо нього вироку та ухвали із закриттям провадження у справі. При цьому посилається на те, що працівниками міліції до нього застосовувалися недозволені методи слідства, зокрема, фізичний та психологічний тиск, внаслідок чого він обмовив себе, про що він неодноразово заявляв у суді, але суд, на його думку, неналежно дослідив зазначені твердження.. Зазначає, що судом першої інстанції було порушено його право на захист. Стверджує, що тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2. він не заподіював. На його думку, смерть останнього настала внаслідок ненадання йому своєчасної невідкладної медичної допомоги після падіння у лікарні з ліжка 16 листопада 2004 року.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи касатора, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Винність ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, підтверджена сукупністю зібраних по справі, вірно оцінених та обґрунтовано покладених судом в основу вироку доказів, зокрема, даними протоколу усної заяви потерпілого ОСОБА_2 про те, що тілесні ушкодження йому спричинив співмешканець його дочки - ОСОБА_1; показаннями потерпілої ОСОБА_3, з яких убачається, що 14 листопада 2004 року приблизно о 20 годині ОСОБА_1 побив її батька, завдаючи удари ногами в область грудної клітки, коли останній лежав на підлозі; даними протоколу очної ставки, під час якої потерпіла дала аналогічні показання, з якими також погоджувався і ОСОБА_1; даними протоколу вітворення обстановки та обставин події та фототаблиці до нього, під час якого потерпіла вказала яким чином та за яких обставин ОСОБА_1 завдавав удари її батьку; показаннями ОСОБА_1 на досудовому слідстві, допитаного в якості підозрюваного, який, по суті, визнавав, що завдав ОСОБА_2. декілька ударів кулаком в область грудей; показаннями свідка ОСОБА_4, який пояснив, що надійшло повідомлення тосовно побиття ОСОБА_2; ОСОБА_3 пояснила, що ОСОБА_1 заподіяв тілесні ушкодження її батьку, що останній підтвердив; даними висновку судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_2, згідно з яким на тілі потерпілого виявлені закритий перелом тіла грудини і множинні переломи ребер справа і зліва; смерть останнього знаходиться у прямому причинному звязку з множинними переломами ребер; локалізація і множинність пошкоджень не характерні для падіння з висоти власного зросту; показаннями свідка ОСОБА_8, з яких убачається, що вона проводила розтин і у ОСОБА_2 було виявлено 22 місця переломів; удари могли бути заподіяними тупими предметами, руками, ногами; ці ушкодження не могли виникнути в результаті падіння з власного зросту, від одного удари тікі ушкодження не могли виникнути, ударів могло бути декілька.

Будь-яких даних, які б ставили під сумнів достовірність цих та інших, наведених у вироку доказів, немає.

За встановлених судом фактичних обставин справи дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України кваліфіковано правильно.

Покарання ОСОБА_1 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України та є необхідним і достатнім для виправлення засудженого й попередження нових злочинів.

Що ж стосується доводів ОСОБА_1 про те, що до нього працівниками міліції застосовувалися недозволені методи слідства, то вони є безпідставними, оскільки, як убачається з матеріалів справи, такого ж змісту його твердження вже перевірялося прокуратурою за окремим дорученням суду. Даною перевіркою не було виявлено жодного факту застосування до нього незаконних методів слідства, та прокурором було винесено постану про відмову в порушенні кримінальної справи від 15 грудня 2007 року (а. с. 342-343).

Посилання засудженого на допущені судом при розгляді справи істотні порушення кримінально-процесуального закону, зокрема порушення права на захист, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, після відмови від захисника ОСОБА_5, заявив клопотання про призначення йому адвоката з Одеської обласної колегії адвокатів ОСОБА_6, у зв'язку з чим суд, в порядку ст. 47 КПК України, надіслав вимогу до вказаного адвокатського об'єднання про забезпечення участі захисника в судовому засіданні (а. с. 280-284, 286). На підставі ордеру Адвокатського об'єднання "Одеська обласна колегія адвокатів" від 26 квітня 2006 року до участі у справі був допущений адвокат ОСОБА_7. і ОСОБА_1 не заперечував, щоб його інтереси захищав саме цей адвокат. Крім того, зазначений адвокат брав участь при розгляді апеляції ОСОБА_1 в апеляційному суді.

Такі ж як і в касаційній скарзі засудженого доводи були викладені в його апеляції, які перевірялися судом апеляційної інстанції та були визнані безпідставними. Свій висновок апеляційний суд переконливо мотивував в ухвалі і вважати його необґрунтованим чи сумнівним немає підстав.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б могли вплинути на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанції, колегією суддів по справі не виявлено.

Посилання у касаційній скарзі на однобічність досудового і судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи до компетенції касаційного суду згідно з ч. 2 ст. 398 КПК України не відноситься.

З огляду на викладене, наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для скасування судових рішень щодо ОСОБА_1, як про це ставиться питання у касаційній скарзі.

Що ж стосується клопотання засудженого про виклик його у судове засідання, то за змістом ст. 391 КПК України клопотання засудженого, який утримується під вартою, про виклик його для дачі пояснень при касаційній перевірці судових рішень, є обов'язковим для суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених ч. 1 ст. 383 КПК України, а не ч. 2 цього Закону, як у даній справі.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

відмовити у задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_1.