Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Мащенко В.В.

відповідача не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про відмову від касаційної скарги

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 червня 2014 року

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року

у справі № 826/5917/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаційний розрахунковий центр"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіаційний розрахунковий центр" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 28 січня 2014 року № 0000922201, № 00000932201, від 04 квітня 2014 року № 0005352212, № 0005362212.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 червня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року апеляційну скаргу відповідача задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 червня 2014 року скасовано в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28 січня 2014 року № 0000922201, № 00000932201, в цій частині прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 червня 2014 року залишено без змін.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 червня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог повністю.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01 березня 2011 року по 30 вересня 2012 року по взаємовідносинах з ТОВ "Альфакем", ТОВ "Ювілайт", ТОВ "Компанія "Грифон Консалт", ТОВ "Зінат", ТОВ "Селанія", ТОВ "Алексус-ЛТД", ТОВ "Віп-Трейд". За результатами перевірки складено акт від 10 січня 2014 року № 40/26-59-22-01-18/30678461.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 1603914,00 грн.; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 п. 200.2 п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено суму податку на додану вартість на 1508759,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки позивачем винесено податкові повідомлення-рішення від 28 січня 2014 року: № 0000922201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 2405871,00 грн., в тому числі 1603914,00 грн. - за основним платежем, 801957,00 - за штрафними санкціями; № 0000932201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2263138,50 грн., у тому числі на 1508759,00 грн. - за основним платежем, на 754379,50 грн. - за штрафними санкціями.

За результатами адміністративного оскарження вищезгаданих податкових повідомлень-рішень, Головним управлінням Міндоходів у м. Києві рішенням від 20 березня 2014 року № 2643/10/2615-10-06-15 скаргу позивача задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 28 січня 2014 року № 0000922201 в частині штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 29889,00 грн., в іншій частині залишено без змін; скасовано податкове повідомлення-рішення від 28 січня 2014 року № 0000932201 в частині штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 21450,00 грн., в іншій частині залишено без змін.

У зв'язку із викладеним, відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 04 квітня 2014 року: № 0005352212, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2241688,50 грн., у тому числі на 1508759,00 грн. - за основним платежем, на 732929,50 грн. - за штрафними санкціями; № 0005362212, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 2375982,00 грн., у тому числі на 1603914 грн. - за основним платежем, на 772068,00 - за штрафними санкціями.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 21-1539а15.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарські операції з: ТОВ "Альфакем Україна", ТОВ "Ювілайт", ТОВ "Грифон Консалт", ТОВ "Зінат", ТОВ "Селанія", ТОВ "Компанія Алексус-ЛТД", ТОВ "Віп Трейд". НА підтвердження реальності здійснених операцій позивачем надано: податкові накладні, акти надання послуг, видаткові накладні, рахунки фактури, рахунки на поставку, платіжні доручення.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на неточності в окремих первинних документах позивача. Колегія суддів не погоджується із такими висновками, оскільки формальні помилки та неточності в первинних документах не можуть свідчити про безтоварність укладених правочинів. Натомість оцінка здійсненим господарським операціям повинна даватись на підставі комплексного всебічного аналізу матеріалів справи та фактичних обставин, що і було належним чином здійснено судами першої та апеляційної інстанцій.

Також, колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на порушення кримінальної справи № 75-00197 щодо посадових осіб контрагента позивача - ТОВ "Альфакем Україна" за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, оскільки вироку у даній кримінальній справі, яким би встановлювались відповідні обставини, відповідачем не надано.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судом першої та апеляційної інстанцій, укладені правочини відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 червня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року у справі № 826/5917/14 залишити без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.