Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 2 жовтня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Донецької області на вирок Червоногвардійського районного суду м. Макіївка Донецької області від 3 жовтня 2007 року.

Вироком місцевого суду

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

уродженця та жителя м. Макіївка

Донецької області,

такого, що не має судимості

засуджено за ч.2 ст. 286 КК України до позбавлення волі на чотири роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком три роки.

Відповідно до ст. 76 КК України на ОСОБА_1 покладено обов'язки повідомляти орган кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи чи навчання та періодично з`являтися для реєстрації.

Постановлено стягнути із ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих:

- ОСОБА_2 - 3 000 грн.;

- ОСОБА_3 - 7 000 грн.

Як визнав суд, 23 листопада 2006 року, приблизно о 1 годині 30 хвилин, ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем ВАЗ-2107, державний номерний знак НОМЕР_1, та рухаючись зі швидкістю 100-120 км/год вулицею М.Тореза у м. Макіївка у напрямку м. Донецьк, порушив п.п.2.9 (а); 12.1; 12.2; 12.4; 12.6 (б), 12.9 (б) Правил дорожнього руху (1306-2001-п) України, не врахував дорожню обстановку, не справився із керування та вчинив наїзд на стіну будинку №3 на проспекті Тургенєва у м. Макіївка.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілим ОСОБА_2 заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження, ОСОБА_3 - тяжкі тілесні ушкодження, а потерпілий ОСОБА_4від отриманих тілесних ушкоджень помер в лікарні 24 листопада 2006 року.

В апеляційній інстанції вирок щодо ОСОБА_1 не оскаржувався.

У касаційному поданні прокурор просить судове рішення щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд через м`якість призначеного покарання.

Вважає, що суд безпідставно не призначив ОСОБА_1 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на певний строк, тобто призначив м`яке покарання.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Правильність висновків суду щодо доведеності винності ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, сумнівів не викликає і у поданні не оспорюється.

Призначаючи ОСОБА_1покарання, суд, із урахуванням даних про особу винного, пом`якшуючих обставин справи та позицій потерпілої і законного представника потерпілої, які просили не позбавляти винного волі, дійшов до правильного висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції його від суспільства, звільнивши його від відбування основного покарання.

Поряд із цим, суд, з огляду на обставини справи, не зазначив у вироку чому винному не призначено додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Між тим, як убачається зі справи, ОСОБА_1, маючи малий досвід керування транспортним засобом, рухався на великій швидкості та у стані алкогольного сп'яніння. Потерпілими від злочину є три особи, одна із яких внаслідок ДТП померла.

За таких обставин, не можна визнати правильним рішення суду про залишення за ОСОБА_1 права керувати транспортними засобами.

Крім того, суд, розглядаючи кримінальну справу щодо ОСОБА_1, на порушення вимог ст. 29, 64, - 93-1, 324 та 331 КПК України, не з`ясував та не вирішив питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування осіб, які потерпіли від злочину та судових витрат (а/с 89, 133, 169, 173, 175).

Поза увагою суду залишилися й роз'яснення, що містяться у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду Україні від 7 липня 1995 року № 11 "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат" (v0011700-95) про те, що якщо відповідно до ч.1 ст.- 93-1 КПК України позов про стягнення таких витрат не пред'явлений закладом охорони здоров`я або прокурором, суд при постановленні вироку має право із власної ініціативи вирішити питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілих та судових витрат, як це передбачено ч.2 ст.- 93-1 КПК України.

З огляду на наведене, вирок щодо ОСОБА_1 в частині призначення покарання підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд.

При новому судовому розгляді суд має прийняти законне і обґрунтоване рішення та призначити ОСОБА_1покарання, яке відповідало б вимогам ст. 65 КК України.

Керуючись ст. 394, 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Донецької області задовольнити.

Вирок Червоногвардійського районного суду м. Макіївка Донецької області від 3 жовтня 2007 року щодо ОСОБА_1 в частині призначення покарання скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.