Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого

Слинька С. С.,

суддів

Вільгушинського М. Й., Крижановського В. Я.,

при секретарі за участю прокурора

Гапоні В. О., Ткачук Г. В.

розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016140070000978 від 28 березня 2016 року, за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Львівської області від 20 грудня 2016 року щодо

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, уродженця м. Львова, жителя АДРЕСА_1, неодноразово засудженого.

За вироком Сихівського районного суду м. Львова від 04 травня 2016 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 цього ж Кодексу ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Оскаржуваним вироком апеляційного суду цей вирок районного суду в частині призначеного покарання скасовано та призначено

ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 190 КК України покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

У решті вирок залишено без зміни.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він повторно шляхом обману, пообіцявши ОСОБА_7 надати допомогу у придбанні у приміщенні Державної фіскальної служби Львівської області

3-х ящиків сигарет, заздалегідь не маючи на меті виконувати взяті на себе зобов'язання, 28 березня 2016 року приблизно о 18.40 год. біля приміщення вказаної служби отримав від потерпілої 18 000 грн, які привласнив та витратив на власні потреби, завдавши потерпілій матеріальної шкоди на вказану суму.

У касаційній скарзі засуджений просить змінити оскаржуваний вирок апеляційного суду та застосувати до нього положення ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, яка заперечила проти задоволення касаційної скарги та просила залишити без зміни оскаржуване судове рішення, перевіривши кримінальне провадження й обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Так, відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні зазначеного у вироку кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 190 КК України у касаційній засудженого не оспорюється.

Прохання в касаційній скарзі засудженого про звільнення його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України виявилося безпідставним.

Так, мотивуючи своє рішення щодо справедливого виду та міри покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_6, суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про його особу, який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, посередньо характеризується за місцем проживання, має на утриманні неповнолітню дитину.

Крім того, суд також урахував обставину, що пом'якшує покарання, якою визнав щире каяття у вчиненому.

На підставі цих даних у їх сукупності суд першої інстанції призначив винному покарання у виді обмеження волі, а також дійшов висновку про можливість його виправлення та перевиховання без відбування покарання та звільнив ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Апеляційний суд, оцінюючи правильність та справедливість призначеного ОСОБА_6 покарання, а також обґрунтованість рішення про застосування ст. 75 КК України, взяв до уваги обставини, враховані районним судом.

Разом із цим, апеляційний суд дійшов висновку, що при призначенні покарання та застосуванні ст. 75 КК України суд першої інстанції не в повній мірі врахував тяжкості вчиненого протиправного діяння, того, що ОСОБА_6, будучи раніше неодноразово засудженим за вчинення злочинів проти власності знову вчинив корисливий злочин, а також того факту, що засуджений, зобов'язавшись відшкодувати потерпілій завдану шкоду жодних дій спрямованих на виконання своєї обіцянки не вжив.

На підставі наведених обставин у їх сукупності, ураховуючи позицію потерпілої, суд апеляційної інстанції, врахувавши мету покарання, дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення та перевиховання ОСОБА_6 без відбування покарання.

Із урахуванням зазначених даних, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретних обставин вчинення протиправного діяння, а також даних, що характеризують особу засудженого, колегія суддів вважає призначене ОСОБА_6 покарання у зазначеному виді й розмірі справедливим і таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України.

При цьому підстав вважати покарання, несправедливим унаслідок суворості чи підстав застосувати положення ст. 75 КК України та звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, на чому наполягає сам засуджений, колегія суддів не вбачає.

Таким чином, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, в межах касаційного розгляду в матеріалах провадження не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

вирок Апеляційного суду Львівської області від 20 грудня 2016 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.