Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Суржка А.В.,

суддів: Вільгушинського М.Й., Франтовської Т.І.,

при секретарі судового засідання Гапоні В.О.,

за участю прокурора Дронової І.С.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 16 листопада 2017 року матеріали провадження щодо ОСОБА_1 у справі № 612/788/15-к за касаційною скаргою останнього на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 03 серпня 2017 року,

18 лютого 2016 року Близнюківським районним судом Харківської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 ухвалено вирок, яким засуджено ОСОБА_2 за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та на підставі ст. 71 КК України призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 03 серпня 2017 року вказаний вирок в частині призначеного покарання змінено: ухвалено вважати ОСОБА_2 засудженим за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі та на підставі ст. 71 КК України призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 4 місяці. В решті вирок суду залишено без зміни.

Одночасно, в даному провадженні 03 серпня 2017 року Апеляційний суд Харківської області постановив ухвалу, якою встановив порушення права ОСОБА_2 на розгляд його апеляційної скарги в розумні строки внаслідок необґрунтованої тяганини з боку суду першої інстанції та прийняв рішення про необхідність повідомлення зазначеного у Вищу раду правосуддя.

На вказану ухвалу апеляційного суду суддя ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій ставить питання про її скасування. Посилається на те, що приймаючи рішення, яке не передбачене чинним КПК України (4651-17) , апеляційний суд вийшов за межі своїх повноважень, визначених ст. 407 КПК України. Також вказує на те, що жодних порушень ним, як головуючим суддею в справі, допущено не було, оскільки в день ухвалення вироку та його проголошення, справу було здано до канцелярії суду. Крім того, наголошує, що про те, що ОСОБА_2 не доставляли до суду для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження він не знав, так як жодних повідомлень про це не отримував, а листування з цього приводу, як стало відомо пізніше, здійснювалося головою суду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційних вимог ОСОБА_1, перевіривши матеріали провадження й обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Положення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначають одну з основних засад судочинства - забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, і таким чином закріплюють гарантії перевірки в апеляційному та касаційному порядку судових рішень.

Право особи на апеляційне оскарження спрямоване насамперед на реалізацію гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.

Стаття 55 Конституції України визначає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

З цього приводу Конституційний Суд України у Рішенні від 25 грудня 1997 року N 9-зп (v009p710-97) зазначив, що суд не може відмовити у правосудді, якщо ущемляються права і свободи громадян, інакше це було б порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежене.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України положення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України стосовно забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, визначених законом, слід розуміти так, що апеляційному оскарженню підлягають судові рішення за винятком випадків, коли таке оскарження заборонено законом (абзац 7 п. п. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року (v003p710-10) N 3-рп у справі про апеляційне оскарження ухвал суду).

Відповідно до вимог ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься верховенство права.

У силу статей 8, 9 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (995_004) та практику Європейського суду, тобто суди зобов'язані застосовувати рішення Європейського суду з прав людини як джерело права на всіх етапах провадження нарівні з Законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави - учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини).

Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, апеляційний суд констатував, що після проголошення вироку та взяття засудженого ОСОБА_2 під варту в залі суду, суддя ОСОБА_1 не направив протягом 1 року 2 місяців кримінальне провадження до суду апеляційної інстанції та таким чином фактично позбавив останнього доступу до правосуддя. Кримінальне провадження містить листування судді щодо неможливості конвоювання ОСОБА_2 до суду для ознайомлення з матеріалами провадження та, разом з тим, 18 травня 2017 року той самий суддя направив до Харківської СІЗО копії матеріалів провадження для вручення засудженому і цим право останнього на ознайомлення з кримінальним провадженням реалізував. З огляду на це, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що у судді не було перешкод здійснити вказане значно раніше.

Однак, з наведеними висновками колегія суддів погодитися не може з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 397 КПК України встановлено, що суд першої інстанції через три дні після закінчення строку апеляційного оскарження судового рішення надсилає отримані апеляційні скарги разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції.

Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 3 КПК України суд першої інстанції - це районний, районний у місті, міський та міськрайонний суд, який має право ухвалити вирок або постановити ухвалу про закриття кримінального провадження.

Статтею 321 КПК України визначено поняття та повноваження головуючого у судовому засіданні та згідно з її змістом, головуючий у судовому засіданні керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками кримінального провадження їхніх процесуальних прав і виконання ними обов'язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення з'ясування всіх обставин кримінального провадження, усуваючи з судового розгляду все, що не має значення для кримінального провадження.

Відповідно до положень п. 27.2 Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затвердженої Наказом Державної судової адміністрації України 17 грудня 2013 року № 173 (v0173750-13) суд першої інстанції на наступний день після закінчення строку апеляційного оскарження судового рішення надсилає отримані апеляційні скарги разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції. Пунктом 13.4 вказаної Інструкції передбачено направлення матеріалів кримінального провадження за межі суду поштою або нарочним (кур'єром) лише на підставі резолюції голови чи заступника голови суду.

З матеріалів справи видно, що не погодившись з вироком, 17 березня 2016 року засудженим ОСОБА_2 до Близнюківського районного суду Харківської області було подано апеляційну скаргу, а також заяву про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

На вказаних документах міститься резолюція голови Близнюківського районного суду Харківської області щодо подальшого їх руху. Зокрема: на заяві про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження зазначено до виконання; на апеляційній скарзі - в апеляційний суд. Будь яких відміток про те, що головуючий суддя в справі ОСОБА_1 повідомлений про надходження вказаних документів та ознайомлений з їх змістом у справі немає.

Натомість, у матеріалах справи є велика кількість вимог на адресу Харківської установи виконання покарань УДПтС України в Харківській області та Лозівського ВП ГУ НП у Харківській області щодо етапування ОСОБА_2 до Близнюківського районного суду Харківської області для ознайомлення з матеріалами справи за підписом голови зазначеного суду.

В оскаржуваній ухвалі апеляційного суду зазначено, що строк для надсилання отриманих судом першої інстанції апеляційних скарг до суду апеляційної інстанції, визначений ч. 1 ст. 397 КПК України закінчився 20 березня 2016 року, а кримінальне провадження з апеляційною скаргою ОСОБА_2 головуючий суддя Близнюківського районного суду Харківської області ОСОБА_1 направив до Апеляційного суду Харківської області 18 травня 2017 року.

ОСОБА_1 у своїй скарзі зазначає, що після проголошення вироку в справі, в той же день її було здано до канцелярії суду та вказане підтверджується копією журналу розгляду судових справ і матеріалів суддею, доданою останнім до касаційною скарги. Про те, що засуджений ОСОБА_2 не ознайомлений з матеріалами справи та його апеляційну скаргу не направлено до Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_1 стало відомо лише в травні 2017 року та негайно після отримання цієї інформації ним було прийнято рішення про направлення ксерокопій матеріалів кримінального провадження до Харківської установи виконання покарань № 27 та, одночасно, про направлення матеріалів провадження до апеляційного суду.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що висновок апеляційного суду про те, що головуючим суддею ОСОБА_1 фактично позбавлено засудженого ОСОБА_2 доступу до правосуддя не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону та такий не знайшов свого підтвердження перевіркою матеріалів кримінального провадження.

Крім того, ст. 407 КПК України, якою регламентовано повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги, прийняття будь-яких рішень щодо повідомлень Вищої ради правосуддя про дії судді не передбачено.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалене судом апеляційної інстанції рішення щодо дій судді ОСОБА_1 не можна вважати таким, що відповідає вимогам ст. 370 КПК України, в зв'язку з тим, що воно прийнято поза межами його процесуальних повноважень, а встановлені в ньому обставини не відповідають дійсним.

З огляду на викладене, ухвалу апеляційного суду необхідно скасувати на підставі п. 1 ч. 1ст. 438 КПК України.

При цьому, окремо колегія суддів звертає увагу, що як убачається з матеріалів справи, не ознайомлення засудженого ОСОБА_2 з матеріалами кримінального провадження протягом тривалого проміжку часу пов'язано з відсутністю можливості в Харківської установи виконання покарань № 27 доставити останнього до Близнюківського районного суду Харківської області з тих чи інших причин (перезавантаження ізолятору тимчасового тримання, ремонт ізолятору тимчасового тримання, відсутність вільних місць тощо). Суд, отримуючи систематичні відмови на вимоги про етапування ОСОБА_2 для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження вживав усіх, передбачених процесуальним законом заходів для забезпечення права останнього на доступ до правосуддя.

Керуючись статтями 433 - 436, 438 КПК України, п. 6 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів № 1402-VIIІ (1402-19) від 02 червня 2016 року, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 03 серпня 2017 року у справі № 612/788/15-к щодо дій ОСОБА_1 скасувати і провадження закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.