Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Головуючого судді Малиніна В.В., суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В. розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Житомирської області від 24 січня 2012 року та Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 12 січня 2010 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 24 січня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення заборгованості щодо пенсійного забезпечення, -

У червні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до Корольовського районного суду м. Житомира з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому, з урахуванням не раз змінених позовних вимог, просив: стягнути на його користь 4949 грн. 52 коп. заборгованості з виплати пенсії, 3831 грн. заборгованості з виплати надбавки до пенсії на утримання непрацездатних членів сім'ї, 2211 грн. 67 коп. компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням термінів її виплати, 1346 грн. 50 коп. компенсації втрати частини надбавки до пенсії на утримання непрацездатних членів сім'ї у зв'язку з порушенням термінів її виплати, а всього 12338 грн. 69 коп.

Постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 12 січня 2010 року позов задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_4 4949 грн. 52 коп. заборгованості з виплати пенсії, 3831 грн. заборгованості з виплати надбавки до пенсії на утримання непрацездатних членів сім'ї, 2472 грн. 71 коп. компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням термінів її виплати, 1535 грн. 27 коп. компенсації втрати частини надбавки до пенсії на утримання непрацездатних членів сім'ї у зв'язку з порушенням термінів її виплати, а всього 12788 грн. 50 коп. У решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 24 січня 2012 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_4 заборгованості з виплати пенсії, надбавки до пенсії та компенсації втрати частини пенсії та надбавки до пенсії у зв'язку з порушенням термінів їх виплати скасовано. Прийнято в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення заборгованості з виплати пенсії та компенсації у зв'язку з порушенням термінів її виплати за період з 01.01.2007 року по 31.12.2007 року відмовлено за пропуском строку звернення до суду. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення заборгованості з виплати надбавки до пенсії та компенсації втрати частини надбавки до пенсії у зв'язку з порушенням термінів її виплати за період з 01.01.2007 року по 17.06.2008 року відмовити за пропуском строку звернення до суду. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_4 надбавки до пенсії на утримання непрацездатних членів сім'ї (дочки ОСОБА_5) за період з 18.06.2008 року по 30.06.2008 року з розрахунку 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб які втратили непрацездатність та компенсацію втрати частини надбавки до пенсії у зв'язку з порушенням термінів її виплати за період з 18.06.2008 року по 30.06.2008 року. У решті постанову залишити без змін.

Вважаючи, що рішення першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм процесуального права, позивач та відповідач звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просять: позивач скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши без змін рішення суду першої інстанції; відповідач скасувати рішення обох судових інстанцій, відмовивши у задоволені позову повністю.

Позивач у письмових запереченнях на дану касаційну скаргу відповідача, які надійшли до Вищого адміністративного суду України просить її залишити без задоволення. При цьому просить задовольнити його касаційну скаргу.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги заявників підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що з 27 липня 2004 року ОСОБА_4 отримує пенсію на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) , як звільнений у відставку за віком зі служби у кримінально-виконавчій системі України.

До 31 грудня 2006 року включно пенсія позивачу виплачувалася Державним департаментом України з питань виконання покарань, а починаючи з 01 січня 2007 року пенсійне забезпечення здійснюється органами Пенсійного фонду України відповідно до статті 99 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік".

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 31 березня 2006 року, яке набрало законної сили, стягнуто з Житомирської установи виконання покарань № 8 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Житомирській області на користь ОСОБА_4 1210 грн. надбавки за особливі умови служби за період з січня 2003 року по 01.09.2003 року, 992,58 грн. щомісячної надбавки в розмірі 100% від окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років за період з 01.10.2001 року по день звільнення, 230,70 грн. надбавки за безперервну службу за період з 01.01.2004 року по день звільнення, 1408,59 грн. не донарахованого розміру доплати 50% від суми пенсії за період з 01.11.2002 року до дня звільнення, а всього 3841,87 грн. Зобов'язано Житомирську установу виконання покарань № 8 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Житомирській області видати ОСОБА_4 для обрахування пенсії довідку про отримуване грошове забезпечення з урахуванням сум, що стягуються судом.

На письмове звернення позивача до пенсійного органу із заявою про здійснення перерахунку пенсії та відповідних надбавок до неї, останній листом відмовив, що і стало підставою для зверхня до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що протягом 2007 року розмір пенсії ОСОБА_4 мав становити 1841, 29 грн., а не 1428,83 грн., який йому виплачувався, тобто щомісячно позивачу недоплачувало ся 412,46 грн., в зв'язку з чим перед ним виникла заборгованість в розмірі 4949 грн. 52 коп. із виплати пенсії. Позивач має повнолітню дочку ОСОБА_5, яка на даний час продовжує навчання, в зв'язку з чим позивач має право на надбавку до пенсії на її утримання в розмірі 3831,00 грн. за період з січня 2007 року по червень 2008 року.

Натомість апеляційний суд, прийнявши до уваги клопотання відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду із цим позовом, застосувавши статі 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , у редакції, що діяли на момент звернення з позовом до суду, відмовив у задоволені позовних вимог, які визначені позивачем поза межами річного строку звернення до суду. Щодо визначних сум коштів зауважив, що даними повноваженнями наділений виключно відповідач, а тому суд першої інстанцій прийнявши відповідний розрахунок перейняв на себе частину функцій пенсійного органу. Однак погодився із висновками суду першої інстанції, що позивач мав право на надбавку до пенсії на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_5, яка продовжувала навчання в університеті до 30 червня 2008 року.

Вирішуючи дану справу, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пунктом п'ятим частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, та чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Відповідно до частини другої статті 87 від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII (1788-12) ) суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Буквальне тлумачення наведеної норми права дає підстави вважати, що ця норма закону стосується вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ.

Таке ж правило закріплене частиною другою статті 46 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а також частини другої статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII (2262-12) ) у яких йдеться про те, що нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів..

Водночас, згідно з частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час звернення із цим позовом до суду) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За наведених обставин колегія суддів Вищого адміністративного суду України, приймаючи до уваги правову позицію Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладену у постанові від 10 грудня 2013 року, вважає, що положення статті 55 Закону № 2262-XII не підлягають застосуванню до заявлених позовних вимог позивача, адже приписи цієї норми регулюють виплату за минулий час уже нарахованих пенсій, однак не виплачених з вини ПФУ. Натомість застосуванню підлягає стаття 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час звернення із цим позовом до суду), оскільки у справі, що розглядається, право позивача на отримання цих сум пенсій відповідачем визнано не було, що і стало підставою звернення до суду.

З вказаними висновками апеляційного суду, колегія суддів Вищого адміністративного суду погоджується, натомість вважає, що прийняте за їх результатом рішення є невірним (хибна редакція статті 100 КАС України), так як в силу частини другої статті 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Так, допущене порушення судом першої інстанції було вірно встановлене та виправлене постановою суду апеляційної інстанції, яка ухвалена 24 січня 2012 року. При цьому положення статті 100 КАС України, у редакцій на вказаний час передбачала, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Щодо задоволення позовних про нарахування та виплату надбавки до пенсії позивача на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_5, яка продовжувала навчання в університеті, слід зазначити наступне.

Згідно з пунктом "а" частини першої статті 16 Закону № 2262-ХІІ непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім'ї, що належать до осіб, які забезпечуються пенсією в разі втрати годувальника (стаття 30), нараховується надбавка до пенсії за вислугу років на кожного непрацездатного члена сім'ї в розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до частини четвертої статті 30 Закону № 2262-ХІІ, непрацездатними членами сім'ї вважаються:

а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків;

б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку (чоловіки - 60 років, жінки - 55 років) або є інвалідами;

в) батьки та дружини (якщо вони не взяли повторний шлюб) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, мають право на пенсію після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років або якщо вони є інвалідами;

г) дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати;

д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.

Зазначені у частині шостій статті 30 Закону № 2262-ХІІ особи, що мають право на пенсію в разі втрати годувальника, які досягли повноліття, в тому числі і студенти, до кола непрацездатних членів сім'ї не входять, а тому непрацюючому пенсіонеру на них не може нараховуватися передбачена у пункті "а" частини першої статті 16 цього Закону надбавка до пенсії.

До аналогічного висновку щодо застосування норм матеріального права дійшов Верховний Суд України у своєму рішенні - постанова від 24.4.2012 року (справа № 21-73а12).

Також вказана позиція узгоджується із позицією викладеною Конституційним Судом України в ухвалі від 11.11.2014 року № 94-у/2014 "Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положень пункту "а" частини першої статті 16 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у системному зв'язку з положеннями його частини першої, пункту "а" частини четвертої та частини шостої статті 30", де серед іншого зазначено наступне: "Крім того, у частині четвертій статті 30 Закону встановлено перелік членів сім'ї, які вважаються непрацездатними і на утримання яких, відповідно до пункту "а" частини першої статті 16 Закону, може нараховуватися надбавка до пенсії непрацюючим пенсіонерам, а у частині шостій статті 30 Закону передбачено право на отримання пенсії в разі втрати годувальника безпосередньо утриманцями, зокрема студентами до закінчення навчальних закладів, але не довше, ніж до досягнення ними 23-річного віку. Вказані норми Закону стосуються різних питань правового регулювання: в одному випадку - нарахування надбавки до пенсії, а в іншому - отримання пенсії в разі втрати годувальника".

У зв'язку із зазначеним колегія суддів вважає, що справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції для з'ясування цих питань в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 222, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційні скарги ОСОБА_4 та Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити частково.

Постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 12 січня 2010 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 24 січня 2012 року скасувати у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення заборгованості щодо пенсійного забезпечення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та не підлягає перегляду.