Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді суддів Тракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 липня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2015 року у справі за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Свердловантрацит" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

У квітні 2015 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Свердловантрацит" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2014 році в сумі 17399852 грн. 28 коп. та пені за порушення термінів сплати вказаних санкцій в сумі 156598 грн. 65 коп.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач протягом 2014 року не виконав нормативу щодо створення робочих місць для інвалідів та працевлаштування 244 інвалідів, за що має сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 13 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, встановлених статтею 220 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Свердловантрацит" є юридичною особою, має в своєму складі 22 відокремлених підрозділи та відноситься до підприємств, яким відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню інвалідів.

Згідно звіту відповідача за формою 10-ПІ за 2014 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2014 році становила 13771 осіб, кількість створених місць для інвалідів - 551. Фактично протягом 2014 року у відповідача працювало 307 штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Протягом 2014 року відокремлені підрозділи Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Свердловантрацит" подавали до центрів зайнятості звіти за формою № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)"; направляли протягом 2014 року позивачу, центрам зайнятості, громадським організаціям інвалідів, управлінням праці та соціального захисту населення листи з проханням посприяти працевлаштуванню інвалідів; брали участь у міні-ярмарках вакансій для осіб з інвалідністю.

Позивач нарахував відповідачу адміністративно-господарські санкції за створені, але незайняті інвалідами робочі місця у 2014 році в сумі 17399852 грн. 28 коп. та пеню за порушення строків сплати вказаних санкцій в сумі 156598 грн. 65 коп.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач у 2014 році вжив усіх залежних від нього заходів для працевлаштування інвалідів, а тому на нього не може бути накладено адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами місця.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Тобто, цією нормою визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Відтак, ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не встановлено правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Разом з тим, ч. 3 вказаної статті чітко визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Згідно п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію, зокрема, про попит на робочу силу (вакансії).

Згідно Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (z0988-13) , форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, вказане свідчить про наявність у роботодавця обов'язку виділяти та створювати робочі місця для інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, а також повідомляти уповноважені органи про наявність вакансій (форма 3-ПН), за наслідками розгляду яких компетентні органи направляють на підприємство інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Ч. 2 зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 9 липня 2013 року, 19 листопада 2013 року та 28 січня 2014 року (справи № № 21-200а13, 21-397а13, 21-476а13).

За таких обставин, коли протягом 2014 року відповідачем вжито усіх, передбачених чинним законодавством заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції необхідної кількості інвалідів на підприємство для працевлаштування та відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватися, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність вимог позивача є правильними.

Мотиви та доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, крім того, вказані доводи були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій і їм дана належна правова оцінка

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги про незаконність судових рішень, порушення норм матеріального та процесуального права безпідставні, не ґрунтуються на доказах та матеріалах справи.

Тому колегія суддів, перевіривши у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 липня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2015 року - без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.