Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого

Слинька С. С.,

суддів

Вільгушинського М. Й., Мороза М. А.,

при секретарі за участю прокурора захисника засудженого

Гапоні В. О., Цигана Ю. В., Шевченка В. С., ОСОБА_7

розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016050390000847,

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Донецької області

від 25 жовтня 2016 року щодо

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1), такого, що судимостей не мав.

За вироком Краматорського районного суду Донецької області

від 03 червня 2016 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України

до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 цього Кодексу ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Оскаржуваною ухвалою цей вирок районного суду змінено та постановлено на підставі статей 20, 96 КК України застосувати до

ОСОБА_7 примусові заходи медичного характеру з наданням амбулаторної допомоги у примусовому порядку за місцем проживання.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчинені злочину за таких обставин.

28 лютого 2015 року приблизно о 00.10 год. недалеко від будинку

№ 7 на вул. Залізничній у м. Краматорську Донецької області, ОСОБА_7 разом із ОСОБА_8 біля банкомату Комерційний банк Приватбанк, де знаходився ОСОБА_9, якого ОСОБА_8 ударив кулаком по обличчю, від чого той упав. ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відтягнули потерпілого за поріг будівлі, де, подолавши волю ОСОБА_9 до спротиву, заволоділи його курткою, вартістю 1141,94 грн, після чого зникли з місця вчинення кримінального правопорушення.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв'язку з істотним порушенням кримінального-процесуального закону та невідповідністю призначеного винному покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі унаслідок м'якості.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав скаргу та просив її задовольнити, захисника та засудженого, які просили скаргу залишити без задоволення, перевіривши кримінальне провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому як видно з касаційної скарги прокурора, у ній не порушуються питання про доведеність винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК України.

Доводи ж прокурора про несправедливість призначеного засудженому покарання унаслідок м'якості, що, на його думку, полягає в безпідставному застосуванні до винного положень ст. 75 КК України, виявилися необгрунтованими.

Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, обираючи вид та міру покарання, яке необхідно призначити

ОСОБА_7 за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, урахував його тяжкість (яке відноситься до категорії тяжких злочинів), та дані, що характеризують особу винного.

Зокрема, суд узяв до уваги те, що ОСОБА_7 судимостей не має,

за місцем проживання характеризується позитивно, перебуває на обліку в психіатричному диспансері.

Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_7, суд визнав його щире каяття й те, що він є інвалідом 2-ї групи з дитинства, а обставин, що обтяжували би покарання, встановлено не було.

З урахуванням наведених даних у їх сукупності районний суд призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі і прийняв рішення про його можливість виправлення та перевиховання засудженого без відбування покарання, застосувавши ст. 75 КК України.

Апеляційний суд, оцінюючи правильність та справедливість призначеного ОСОБА_7 покарання, крім зазначеного, також взяв до уваги те, що ОСОБА_7 одружений, має на утриманні малолітню дитину, 2015 року народження, а на час апеляційного розгляду перебував на лікуванні і проходив медичне обстеження.

До того ж апеляційний суд урахував позицію потерпілого, який не мав претензій до ОСОБА_7

На підставі наведених даних з урахуванням стану здоров'я засудженого апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку

про наявність підстав для застосування до винного положень ст. 75 КК, оскільки його виправлення та перевиховання можливе без ізоляції від суспільства, а також прийняв законне рішення про необхідність застосування до винного примусових заходів медичного характеру.

З огляду на зазначене вище колегія суддів вважає призначене

ОСОБА_7 покарання та звільнення від його відбування з випробуванням законним, справедливим і таким, що відповідає вимогам ст. 65 зазначеного Кодексу щодо мети покарання.

При цьому підстав вважати це покарання несправедливим унаслідок м'якості або підстав вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність (ст. 75 КК України), на чому наполягає прокурор, колегія суддів не вбачає.

Що стосується доводів прокурора про необгрунтоване зазначення судом того, що у ОСОБА_7 є на утриманні малолітня дитина, то такі твердження спростовуються матеріалами провадження, які містять копію свідоцтва про народження, що підтверджує наведений факт (т. 2, а. п. 32). При цьому, незазначення в ухвалі повних анкетних даних цієї дитини не є істотним порушенням процесуального закону, на чому наполягає прокурор.

Таким чином, підстави для задоволення касаційної скарги прокурора відсутні.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення,

у матеріалах провадження не встановлено.

Враховуючивикладене і керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 25 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни,

а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, - без задоволення.

Ухвала касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.