Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Чайці О.С.,

розглянувши касаційну скаргу Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2014 року

та постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 травня 2012 року

по справі № 2а-2827/11/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарська агропромислова корпорація "Нікоагрокапітал"

до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будтехінженерінг", Товариство з обмеженою відповідальністю "Холес-Трейд", Товариство з обмеженою відповідальністю "Велес-Юг", Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС, Державна податкова інспекція у Центральному районі місті Миколаєва Миколаївської області ДПС

за участю Прокурора Миколаївської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В квітні 2011 року ТОВ "Сільськогосподарська агропромислова корпорація "Нікоагрокапітал" звернулося до суду з адміністративним позовом до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 17 лютого 2011 року № 0000010070/0, № 0000042301/0 та № 0000032301/0.

Справа переглядалася судами неодноразово.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2014 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 17.10.2007 року по 30.09.2010 року, за результатами якої складено акт від 27.01.2011 року № 21/23-35301768.

В акті перевірки, зокрема, зазначено, що позивачем порушено ст. ст. 3, 4, 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ), а саме: завищено валові доходи на 4074142,67 грн. внаслідок віднесення до складу валових доходів сум доходів, нарахованим по нікчемним правочинам, укладеним з ТОВ "Нібулон", ВАТ "Миколаївський комбінат хлібопродуктів", ТОВ "Екотех", ТОВ "Кернел-Трейд", ТОВ "Альфред С. Топфер Интернешенал (Україна)", ЗАТ "Українськи ковбаси", ДП "Садтрей", та завищено валові витрати на загальну суму 13006896,07 грн. внаслідок включення до складу валових витрат операцій з контрагентами-постачальниками по угодам, визнаним нікчемними, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 2233188,00 грн., ст. ст. 3, 4, пп. 4.5.1 п. 4.5 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п. 7.3 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) - завищено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1556507,18 грн. внаслідок включення до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість суми ПДВ, нарахованої по нікчемним правочинам, укладеним з вищевказаними контрагентами; в частині завищення податкових зобов'язань за серпень 2008 року на загальну суму 14032,91 грн., внаслідок не складання розрахунку коригування податкових зобов'язань на загальну суму 1166,24 грн. за операцією з повернення коштів на розрахунковий рахунок ЗАТ "Українські ковбаси" та внаслідок збільшення податкових зобов'язань замість зменшення податкового кредиту за операцією повернення коштів від ЗАТ "Українські ковбаси", в частині завищення податкового кредиту на загальну суму 2314373,15 грн., внаслідок включення до складу податкового кредиту операцій з контрагентами-постачальниками по угодам, визнаним нікчемними; в частині завищення податкового кредиту за період з 17.10.2007 року по 30.09.2010 року на загальну суму 40888,00 грн. Вказане призвело до завищення позивачем показника від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 1455821,00 грн.

Вказане, за висновками податкового органу, призвело до порушення позивачем пп. пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7, п. 1.8 ст. 1 Закону № 168/97-ВР, а саме: завищено заявлену суму бюджетного відшкодування у розмірі 4616878,98 грн.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.02.2011 року: № 0000032301/0, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ на 1455821,00 грн., № 0000010070/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 4616878,98 грн. та № 0000042301/0, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2791485,00 грн.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача.

Згідно з п. 5.11 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Крім того, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно п.1.8 ст. 1 Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Сума бюджетного відшкодування, як правильно зазначено судами, залежить від правильності визначення суми податкових зобов'язань та податкового кредиту, правильність визначення яких підтверджено матеріалами справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи наявні всі необхідні первинні документи, які складені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, що підтверджують право позивача на податковий кредит у відповідний період, а саме - договори згідно переліку, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акти надання послуг, платіжні доручення та ін.

Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2014 року та постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 травня 2012 року по справі № 2а-2827/11/1470 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

ухвала складена у повному обсязі 28.01.2016 р.