Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Головуючого судді Малиніна В.В., суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Військової частини А 0508 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Військової частини А 0508 про стягнення грошової компенсації, -

ОСОБА_4 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А-0508 про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 6199 грн. 70 коп.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з Військової частини А-0508 на користь позивача грошову компенсацію за належне до видачі та невидане речове майно в розмірі 4 392 грн. 60 коп.

Вважаючи, що вказані рішення судів прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, у задоволені позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на вказану касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах України і наказами Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 12.07.2011 року № 377; від 22.08.2011 року № 172 звільнений з військової служби у запас за п. "б" ч. 6 (за станом здоров'я) та виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлений для зарахування на військовий облік до Бродівського ОРВК Львівської області.

Вважаючи, що має право на отримання (після звільнення зі служби) виплати грошової компенсації за невикористане речове майно звернувся з позовом до суду.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанції виходили з того, що позивач вправі претендувати на отримання грошової компенсації за не отримане речове майно, заборгованість за яким виникла до 11.03.2000 року та з 28.10.2008 року, враховуючи, що він з вини відповідача не був забезпечений речовим майном, як під час проходження служби, так і при звільненні.

З таким висновком колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується та вважає його передчасним, з огляду на наступне.

Частиною другою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII (2011-12) ) (у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року) було передбачено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Відповідно до статті 2 Закону України від 17 лютого 2000 року № 1459-ІІІ "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів"дію частини другої статті 9 Закону № 2011-XII зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно. Законом України від 3 листопада 2006 року № 328-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" (328-16) статтю 9 Закону № 2011-ХІІ викладено в новій редакції, а також цей Закон доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 1 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

При цьому положення частини другої статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

З огляду на викладене колегія суддів Вищого адміністративного суду України доходить висновку, що на момент звернення позивача щодо отримання грошової компенсації замість речового майна Закон № 2011-XII (2011-12) не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 (1444-2004-п) , не підлягає застосуванню, оскільки суперечить положенням Закону № 2011-XII (2011-12) .

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах та ухвалах Верховного Суду України від 19 березня 2013 року, від 24 червня 2014 року, від 25 вересня 2015 року (№ 21-38а13; № 21-253а14; 21-4739а15, відповідно).

Отже, підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 відсутні, а тому оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню.

За змістом статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини встановлені повно та правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 КАС України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалює нове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 229, 232 КАС України, суд -

Касаційну скаргу Військової частини А 0508 задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Військової частини А 0508 про стягнення грошової компенсації скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.

постанова набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.