5-1790км08 Про ухилення від сплати податків - Текст документа

- за ч.3 ст.212 КК України (2341-14) на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків, на строк 2 роки з конфіскацією всього належного йому майна.

На підставі ч.1 ст.70 КК України (2341-14) за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1. визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків, на строк 2 роки з конфіскацією всього належного йому майна.

Відповідно до ст. 75 КК України (2341-14) ОСОБА_1. звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки з покладенням обов'язків, передбачених п. п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України (2341-14) .

За вироком суду ОСОБА_1. засуджено за те, що він, будучи службовою особою - директором ТОВ "Протей", у період з липня по листопад 2003 року з метою ухилення від сплати податків шляхом приховування та заниження об'єктів оподаткування, умисно при складанні офіційних документів - податкових декларацій, вносив власноручно та шляхом введення в оману головного бухгалтера ТОВ "Протей" ОСОБА_2., яка фактично оформлювала документи бухгалтерського та податкового обліку даного підприємства, завідомо неправдиві відомості про результати фінансово-господарської діяльності очолюваного ним підприємства, завіряв зазначені документи печаткою ТОВ "Протей" і надавав підроблені декларації до Державної податкової інспекції в Петровському районі м. Донецька, внаслідок чого здійснив ухилення від сплати в бюджет податку на прибуток підприємства в сумі 259980 грн., податку на додану вартість у сумі 165324 грн., а всього на суму 425304 грн., тобто вчинив службове підроблення, що призвело до настання тяжких наслідків, та ухилився від сплати податків, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах.

У апеляційному порядку справа не розглядалась.

У касаційному поданні заступник прокурора Донецької області, не оспорюючи доведеність вини ОСОБА_1. у вчиненні злочинів та правильність кваліфікації його дій, зазначає, що вирок суду підлягає скасуванню в зв'язку з невідповідністю призначеного засудженому покарання тяжкості вчинених злочинів унаслідок м'якості та неправильним застосуванням кримінального закону, що полягало в призначенні додаткового покарання у виді конфіскації майна при звільненні засудженого від відбування покарання з випробуванням. Просить вирок щодо ОСОБА_1. скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційного подання, перевіривши матеріали кримінальної справи, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_1. у вчиненні зазначених у вироку злочинів підтверджений доказами, дослідженими судом у порядку, передбаченому ч.3 ст. 299 КПК України (1001-05) , і не заперечується у касаційному поданні.

Дії засудженого правильно кваліфіковано за ч.2 ст.366, ч.3 ст.212 КК України (2341-14) .

Iстотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які давали б підстави для зміни чи скасування вироку, перевіркою матеріалів справи не встановлено.

При призначенні покарання ОСОБА_1. суд урахував характер і ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про особу засудженого, пом'якшуючі покарання обставини, а саме те, що злочин він учинив уперше у віці 20 років, характеризувався позитивно, мав на утриманні батьків-пенсіонерів, повністю визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому.

Обтяжуючих його покарання обставин судом встановлено не було.

Посилання прокурора на те, що судом при призначенні ОСОБА_1. покарання не враховано характер та суспільну небезпечність вчинених злочинів, безпідставні.

Так, судом враховано ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_1. злочинів, один з яких є тяжким, та призначено покарання в межах санкцій ч.2 ст.366, ч.3 ст.212 КК України (2341-14) . Що стосується актуальності злочинів, на що звертає увагу прокурор у касаційному поданні, то це за вимогами ст. 67 КК України (2341-14) не може враховуватись як обставина, що обтяжує покарання.

Твердження прокурора про те, що ОСОБА_1. не визнав своєї вини на досудовому слідстві, а тому не розкаявся у вчиненні злочинів, необгрунтовані, оскільки невизнання вини є позицією захисту ОСОБА_1., яка не може враховуватись при призначенні йому покарання. Окрім того, відповідно до протоколу судового засідання, під час розгляду справи в суді ОСОБА_1. повністю визнав вину та розкаявся у вчиненому, що було правильно визнано судом пом'якшуючими покарання обставинами.

Те, що ОСОБА_1. не відшкодував шкоду, завдану вчиненням злочинів, не свідчить про те, що виправлення засудженого можливе лише в місцях позбавлення волі.

З огляду на викладене, судом на законних підставах прийнято рішення про застосування ст. 75 КК України (2341-14) і звільнення ОСОБА_1. від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком.

Таке покарання є необхідним й достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Разом з тим, при призначенні ОСОБА_1. додаткового покарання за ч.2 ст.366, ч.3 ст.212 КК України (2341-14) у виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків на строк 2 роки, суд не врахував, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 366 КК України (2341-14) , є менш тяжким, ніж злочин, передбачений ч. 3 ст. 212 КК України (2341-14) , а це, з урахуванням конкретних обставин справи, даних про особу ОСОБА_1., давало підстави для призначення засудженому за ч. 2 ст. 366 КК України (2341-14) додаткового покарання за розміром менше, ніж таке ж покарання за ч. 3 ст. 212 КК України (2341-14) . Таке рішення сприятиме виправленню помилки суду при призначенні покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України (2341-14) , за вимогами якої є недопустимим застосування принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим до однакового за видом і розміром додаткового покарання, призначеного за злочини, що входять в сукупність. З огляду на це, вирок суду в частині призначеного ОСОБА_1. за ч. 2 ст. 366 КК України (2341-14) додаткового покарання підлягає зміні.

Також при звільненні ОСОБА_1. від відбування покарання з випробуванням судом було порушено вимоги ст.77 КК України (2341-14) та не враховано роз'яснень, що містяться в п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003р. "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , відповідно до яких конфіскація майна як додаткове покарання не може бути призначена при звільненні особи від відбування покарання з випробуванням.

З огляду на викладене, вирок щодо ОСОБА_1. у цій частині також підлягає зміні з виключенням із вироку рішення суду про призначення засудженому додаткового покарання у виді конфіскації майна як за ч.3 ст.212 КК України (2341-14) , так і на підставі ст. 70 КК України (2341-14) .

Керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

у х в а л и л а :

касаційне подання заступника прокурора Донецької області задовольнити частково.

Вирок Петровського районного суду м. Донецька від 10 грудня 2007 року щодо ОСОБА_1 змінити: пом'якшити призначене ОСОБА_1. за ч. 2 ст. 366 КК України (2341-14) покарання до 3 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків, на строк 1 рік і 6 місяців; на підставі ст.77 КК України (2341-14) виключити призначення йому за ч. 3 ст.212 КК України (2341-14) додаткового покарання у виді конфіскації всього належного йому майна. На підставі ч. 1 ст.70 КК України (2341-14) призначити ОСОБА_1. за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 212 КК України (2341-14) , покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків строком на 2 роки та на підставі ст.75 КК України (2341-14) звільнити його від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки та покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України (2341-14) .