ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
|
від 25 січня 2016 року № К/800/36824/13
|
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Нечитайла О.М.
Суддів Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.
розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу
Чаплинської міжрайонної державної податкової інспекції
Херсонської області Державної податкової служби на постанову
Херсонського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2013
року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від
28 травня 2013 року
у справі № 4095/12/2170
за позовом Чаплинської міжрайонної державної
податкової інспекції Херсонської
області Державної податкової служби
до Сільськогосподарського товариства з
обмеженою відповідальністю "Ведичне
екологічно чисте сільське
господарство "Махаріші"
про стягнення податкового боргу,
ВСТАНОВИВ:
Чаплинська міжрайонна державна податкова інспекція Херсонської області Державної податкової служби (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ведичне екологічно чисте сільське господарство "Махаріші" (далі - відповідач) про стягнення податкового боргу.
Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 07 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року, відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15)
) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.
Відповідач зареєстрований як юридична особа Каланчацькою районною державною адміністрацією Херсонської області 04 липня 2003 року та перебуває на обліку у позивача з 10 липня 2003 року за № 0503, є платником податку на додану вартість.
Згідно особових рахунків платника за відповідачем станом на час звернення до суду з позовом рахується податковий борг з податку на додану вартість у розмірі 2 179 974,15 грн.
Дана заборгованість виникла внаслідок поновлення суми податку на додану вартість у розмірі 2 180 000,00 грн. у картці особового рахунку платника податків на підставі рішення Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року, яким відповідачу відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 16 червня 2007 року №000030155/0 та стягнення з Державного бюджету України відшкодування податку на додану вартість у розмірі 2 180 000,00 грн.
Вказане стало підставою для звернення податкового органу до суду з позовом про стягнення податкового боргу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами здійснення господарської діяльності станом на 01 січня 2008 року за відповідачем рахувалась переплата з податку на додану вартість у розмірі 496 846,00 грн. У зв'язку з декларуванням підприємством податкових зобов'язань у розмірі 531 574,00 грн. та частковою сплатою вказаного зобов'язання у розмірі 34 728,00 грн., згідно платіжного доручення від 06 лютого 2012 року № 197, переплата на особовому рахунку платника податку станом на 01 січня 2009 року була відсутня.
Відповідно до облікової картки платника податку станом на 31 грудня 2009 року відповідач 29 січня 2009 року зменшив суму податку на додану вартість на 2 180 000,00 грн. на підставі рішення суду.
Таким чином, на особовому рахунку платника податку з 29 січня 2009 року рахувалась переплата у розмірі 2 180 000,00 грн. На підставі поданих відповідачем до податкового органу податкових декларацій від 22 червня 2009 року № 5487, від 20 жовтня 2009 року № 6828, від 22 жовтня 2007 року № 5911 позивачем збільшено суму бюджетного відшкодування на 2 593 620,00 грн. Отже, станом на 31 грудня 2009 року на особовому рахунку платника податку на додану вартість рахувалась переплата у розмірі 4 773 620,00 грн.
Протягом 2010 року за результатами здійснення господарської діяльності відповідач декларував податкові зобов'язання у розмірі 444 306,03 грн. У зв'язку з тим, що вказані податкові зобов'язання погашались за рахунок наявної переплати на особовому рахунку платника податку на додану вартість, станом на 31 грудня 2010 року переплата становила 4 329 313,97 грн.
Протягом 2011 року за рахунок здійснення господарської діяльності на особовому рахунку платника податку на додану вартість зменшено переплату на 2 588 999,00 грн., у зв'язку з чим станом на 31 грудня 2011 року сума переплати становила 1 740 314,97 грн.
У зв'язку з підтвердженням судовим рішення правомірності прийнятого податковим органом податкового повідомлення-рішення від 16 червня 2007 року № 0000301550, відповідачу визначено податкове зобов'язання у розмірі 2 180 000,00 грн. У зв'язку з наявною переплатою у розмірі 25,85 грн. станом на 19 вересня 2012 року заборгованість з податку на додану вартість відповідача становила 2 179 974,15 грн., що не заперечується сторонами.
За висновками контролюючого органу, коригування відповідачем від'ємного значення суми податку на додану вартість, шляхом подання уточнюючого розрахунку, не може бути підставою для зменшення податкових зобов'язання з податку на додану вартість за поточний період.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності у позивача підстав для стягнення суми податкового боргу, оскільки відповідно до уточнюючого розрахунку, який прийнятий як податкова звітність та щодо якого не проведено камеральної перевірки, наслідком якої є зменшення показників, задекларованих платником та відповідно коригування відповідачем суми від'ємного значення податку на додану вартість в сторону збільшення у сумі, що є більшою за податкові зобов'язання, унеможливлює його стягнення.
За змістом підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом (2755-17)
строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Приписами пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється статтями 95- 99 Податкового кодексу України.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач 28 вересня 2012 року подав до контролюючого органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з самостійним виправленням помилки за червень 2012 року, яким було відкориговано показники звітності шляхом збільшення рядку 19 декларації на 2 247 274,00 грн.
Відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу (2755-17)
), платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Таким чином, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач, виявивши помилки у раніше поданій ним декларації з податку на додану вартість, у відповідності до вимог пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, надіслав до податкового органу уточнюючий розрахунок, яким зменшив свої зобов'язання зі сплати податку на додану вартість.
За змістом положень абзацу четвертого підпункту 4.3 пункту 4 Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, затвердженої наказом ДПА України від 18 липня 2005 року №276 (z0843-05)
визначено, що при поданні уточнюючого розрахунку, що збільшує або зменшує податкові зобов'язання минулих податкових періодів платника, нарахування в особовому рахунку платника проводиться датою його подання.
Вказаний уточнюючий розрахунок з податку на додану вартість прийнятий позивачем 28 вересня 2012 року, що підтверджується наявними у справі електронними квитанціями.
Отже, податковим законодавством встановлено, що якщо за результатами поточного звітного періоду платником податку визначено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу за попередні звітні (податкові) періоди з податку на додану вартість, що відображається в рядку 19 декларації з податку на додану вартість.
Зважаючи на викладене, беручи до уваги прийняття позивачем уточнюючого розрахунку як податкової звітності та відсутності рішення податкового органу щодо проведення камеральної перевірки, наслідком якої може бути зменшення від`ємного значення суми податку на додану вартість, колегія суду касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій щодо безпідставності невідображення у податковому обліку відповідача сум визначених в уточнюючому розрахунку, яким скориговано суму від`ємного значення з податку на додану вартість поточного періоду у розмірі більшому ніж податкові зобов'язання відповідача за відповідний період.
Відтак, податковим органом не доведено наявність у відповідача податкового боргу у зазначеній сумі.
За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15)
, суд -
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу Чаплинської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року у справі №4095/12/2170 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.