Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Пасічник С.С., Швець В.В.,

секретар Борілло Ю.В., за участю представника відповідача Сердіченка С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_3 та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28.05.2015 р. та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.07.2015 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, Головного управління юстиції у Хмельницькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

У червні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, Головного управління юстиції у Хмельницькій області, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

стягнути з Головного управління юстиції у Хмельницькій області заборгованість по заробітній платі за період з 01.08.2001р. по 31.12.2002 р. в сумі 135, 67 грн. та 377, 27 грн. компенсацію за порушення термінів її виплати станом на березень 2015 року;

стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області 274169, 69 грн., з них 95475,52 грн. заборгованості по заробітній платі за період з 01.01.2003 року по 31.12.2005 року та 178694,17 грн. компенсації за порушення термінів її виплати станом на березень 2015 р.;

стягнути з Державного бюджету України судові витрати у справі, в тому числі 6660 грн. за проведення експертизи та вартість пального, витраченого на прибуття до суду.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 28.05.2015 р. позов задоволено частково. Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області заборгованість по заробітній платі в розмірі 80 907,87 грн. та компенсацію за порушення термінів її виплати станом на березень 2015 року в розмірі 148 159, 93 грн. за період з 01.06.2005 р. по 31.12.2005 р. включно. В решті позову відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 1665, 00 грн. витрат, пов'язаних із розглядом справи.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.07.2015 р. скасовано постанову суду першої інстанції в частині стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 1665,00 грн. витрат, пов'язаних із розглядом справи та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто Державного бюджету України на користь позивача понесені ним судові витрати в сумі 3330 грн.

У касаційній скарзі представник Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, допущених судами, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

ОСОБА_3 в касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 01.08.2001 р. по 31.12.2005 р. та компенсації за порушення термінів її виплати станом на березень 2015 року, про стягнення судових витрат на прибуття до суду та на проведення судово-економічної експертизи, просить скасувати судові рішення в цих частинах та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області та ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 згідно з рішенням Хмельницької обласної ради народних депутатів від 25.12.1992 р. № 11 зарахований на посаду народного судді Хмельницького міського народного суду, з 12.05.1993 р. позивачу присвоєно п'ятий кваліфікаційний клас.

На підставі рішення кваліфікаційної комісії суддів Хмельницької області від 29.05.1996 р. позивачу присвоєно четвертий кваліфікаційний клас судді, в подальшому в травні 1999 року та в грудні 2001 року позивачу присвоєно третій та другий кваліфікаційні класи судді відповідно.

Згідно із постановою Верховної ради України від 17.04.2003 р. ОСОБА_3 обраний суддею Хмельницького міського суду безстроково.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов в частині стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за порушення термінів її виплати за період з 01.06.2005 р. по 01.01.2006 р., суди виходили з того, що нарахування та виплата заробітної плати позивачу за вказаний період проводилась в меншому розмірі, оскільки розмір заробітний плати за оспорюваний період не відповідав вимогам ст. 44 Закону України "Про статус суддів" (далі - Закон № 2862-XII (2862-12) ).

Колегія суддів не може погодись з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони не відповідають нормам Закону № 2862-XII (2862-12) (чинного на час виникнення спірних правовідносин) та правозастосовній практиці Верховного Суду України.

Відповідно до частин першої та другої статті 44 Закону № 2862-XII заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 % його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 % посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про оплату праці" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 108/95-ВР (108/95-ВР) ) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджується одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону № 108/95-ВР).

Постановами від 30.06.2005 р. № 513 (513-2005-п) "Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України" та № 514 з 01.06.2005 р. підвищено розміри посадових окладів, встановлено надбавки, доплати та порядок преміювання, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.

Постановою від 03.09.2005 р. № 865 (865-2005-п) "Про оплату праці суддів" (яка була чинною на час виникнення спірних відносин; далі - постанова № 865) Кабінет Міністрів України затвердив схеми посадових окладів, встановив надбавки, доплати та порядок преміювання інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції.

31.12.2005 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1310 (1310-2005-п) "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) " (була чиною на час виникнення спірних відносин), якою, зокрема, пункт 5 був викладений у такій редакції: "ця постанова набирає чинності з дня втрати чинності Указів Президента України від 10 липня 1995 року № 584 (584/95) , від 19 вересня 1996 року № 856 (856/96) , від 5 березня 2002 року № 220 (220/2002) , від 25 листопада 2002 року № 1061 (1061/2002) , статей 3 та 4 Указу Президента України від 11 грудня 2002 року № 1150, абзацу першого статті 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173 у частині встановлення надбавки суддям військових місцевих та військових апеляційних судів".

Отже, Кабінет Міністрів України на період з 01.06.2005 р. по 01.01.2006 р. не привів посадові оклади суддів України у відповідність із вимогами статті 44 Закону № 2862-XII, а саме до встановленого цією нормою співвідношення з окладом Голови Верховного Суду України.

Таким чином, не дивлячись на те, що розмір заробітної плати судді встановлений спеціальним законом - статтею 44 Закону № 2862-XII, а не статтею 8 Закону № 108/95-ВР, виплата заробітної плати судді підпорядкована нормам Закону № 108/95-ВР (108/95-ВР) , зокрема статті 13, відповідно до якої оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджується одночасно з бюджетом.

Оскільки в період з 01.06.2005 р. по 01.01.2006 р. жодних змін ні в об'ємі фінансування, ні у виплаті заробітної плати суддів України (крім посадових осіб, зазначених в постановах №№ 513, 514) законодавчі чи інші нормативні акти не передбачали, то правових підстав для виплати суддям різниці в заробітній платі не було.

Саме до такого правого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 11.11.2015 р. (справа № 2а/0270/3001/12).

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення на користь позивача різниці заробітної плати за період з 01.06.2005 р. по 31.12.2005 р. та, як наслідок, і компенсації за порушення термінів її виплати.

Що стосується судових рішень в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі за період з 01.08.2001 р. по 01.06.2005 р., колегія суддів зазначає наступне.

В силу положень ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Перевіряючи доводи касаційної скарги ОСОБА_3 в частині його незгоди з рішеннями судів про відмову в задоволенні позовних щодо стягнення заробітної плати за період з 01.01.2003 р. по 01.06.2005 р. та стягненню компенсації за порушення термінів такої виплати, колегія суддів вважає їх обґрунтованими з наступних підстав.

Так, в касаційній скарзі позивач посилається на те, що відповідно до наказу голови Хмельницького міського суду від 11.04.2003 р. № 22 його посадовий оклад повинен був збільшитися на 50 % з 01.01.2003 р., проте з 01.01.2003 р. відповідач не збільшив посадовий оклад.

Крім того, позивач зазначає, що наказом від 21.07.2003 р. № 64 його посадовий оклад збільшився на 50 % з 01.07.2003 р., проте з січня 2004 року по травень 2005 року відповідач вказаний наказ не виконував.

Як вбачається із копії наказу голови Хмельницького міського суду № 22 суддям цього суду, в тому числі і позивачу, підвищено посадовий оклад на 50% з 01.01.2003 р. З наявної копії облікової картки ОСОБА_3 вбачається, що підвищення посадового окладу позивача відбулось з 01.04.2003 р., при цьому відсутні дані про те, чи підвищувався оклад позивача з 01.01.2003 р. та чи виплачувалась з 01.01.2003 р. позивачу заробітна плата з урахуванням підвищеного окладу.

Згідно даних цієї ж облікової картки наступне підвищення окладу відбулось з 01.07.2003 р. на підставі наказу № 64, в результаті чого посадовий оклад позивача становив 352, 50 грн. В подальшому посадовий оклад позивача збільшився з 01.09.2003 р. та становив 465 грн., однак з 01.01.2004 р. становив 310 грн.

При цьому підстави, з яких посадовий оклад позивача станом на 01.01.2004р. становив менший розмір (310 грн.), ніж становив на 01.07.2003р. (352,50 грн.) судами не встановлено.

Суди при вирішенні спору не дослідили записи облікової картки, розрахункові відомості позивача, не встановили чи дійсно мало місце невиконання відповідачем наказів про підвищення посадового окладу позивача за вказані ним періоди, та не дали належної правової оцінки вказаним доводам ОСОБА_3, а лише формально послались на те, що нарахування та виплата заробітної плати позивача проведена у відповідності до чинного законодавства.

При цьому суд апеляційної інстанції, відхиляючи зазначені доводи ОСОБА_3 вказав на те, що наказ голови Хмельницького міського суду від 11.04.2003 р. № 22 був скасований наказом голови цього ж суду від 21.07.2003 р. № 64. Таке твердження не спростовує доводів позивача, оскільки наказом № 64 збільшено посадові оклади суддям Хмельницького міського суду з 01.07.2003 р. та відповідно скасований наказ № 22, яким підвищувався посадовий оклад з 01.01.2003 р., що є правомірним.

Отже, суди, вирішуючи спір в цій частині позову не виконали вимог ст.ст. 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не встановили обставини щодо нарахування та виплати позивачу заробітної плати позивачу за період з 01.01.2003 р. по 01.06.2005 р. та не дали їм належну правову оцінку.

Суд касаційної інстанції в силу вимог ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а тому рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За правилами ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат здійснюється судом при ухваленні судового рішення по суті вимог, а в даній справі рішення судів скасовуються з направленням справи на новий судовий розгляд, тому і відсутні підстави для перевірки правомірності стягнення судами розміру судових витрат.

Відповідно до ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційні скарги ОСОБА_3 та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28.05.2015 р. та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.07.2015 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановлених статтями 237- 244 Кодексу адміністративного судочинства України.