Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача), Головчук С.В., Ліпського Д.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління МВС України в Донецькій області, Олександрівського районного відділу Головного управління МВС України в Донецькій області (далі - Олександрівський РВ ГУМВС України в Донецькій області) про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2015 року,

В січні 2015 року ОСОБА_4 пред'явив позов до Головного управління МВС України в Донецькій області та Олександрівського РВ ГУМВС України в Донецькій області про визнання протиправними і скасування наказів від 18.07.2014 р. № 1361 та від 23.07.2014 р. № 281 о/с, поновлення на посаді першого заступника начальника райвідділу - начальника слідчого відділення Олександрівського РВ ГУМВС України в Донецькій області, зобов'язання нарахувати і виплатити суму грошового утримання за час вимушеного прогулу.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2015 року позов задоволено. Визнано протиправними і скасовано накази Головного управління МВС України в Донецькій області від 18.07.2014 р. № 1361 та від 23.07.2014 р. № 281о/с про звільнення ОСОБА_4 з органів внутрішніх справ. Поновлено ОСОБА_4 на посаді першого заступника начальника райвідділу - начальника СВ Олександрівського РВ ГУ МВС України в Донецькій області з 24 липня 2014 року. Стягнуто з Олександрівського РВ ГУМВС України в Донецькій області на користь ОСОБА_4 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 24.07.2014 р. по 29.04.2015 р. у розмірі 53896,05 грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2015 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняте ним рішення та направити справу на новий апеляційний розгляд. Зазначає, що його звільнено в період тимчасової непрацездатності, що є порушенням трудового законодавства. Крім того, справа розглянута в апеляційній інстанції без участі позивача і його представника, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання.

В запереченні на касаційну скаргу Головне управління МВС України в Донецькій області просить залишити скаргу без задоволення, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, в тому числі в частині висновку про відсутність в Положенні про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженому постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 р. № 114 (114-91-п) (далі - Положення про проходження служби), заборони на звільнення осіб даної категорії зі служби за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, під час перебування на лікарняному.

Справа розглядається в порядку письмового провадження, оскільки особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про його дату, час та місце проведення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 проходив службу в Олександрівському РВ ГУМВС України в Донецькій області у спеціальному званні підполковника міліції.

Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області від 18.07.2014 р. № 1361 "Про порушення службової дисципліни першим заступником начальника райвідділу - начальником СВ Олександрівського РВ ГУМВС в області підполковником міліції ОСОБА_4 та його покарання" за особисту недисциплінованість, грубі порушення вимог пункту 1 статті 10 Закону України "Про міліцію", статей 7, 8 Дисциплінарного статуту, пунктів 1, 1.2, 2.2, 4.1 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України від 22.02.2012 р. № 155 (z0628-12) , що призвело до скоєння вчинку, який підриває авторитет міліції і несумісний з перебуванням в органах внутрішніх справ, викликав суспільний резонанс та порушив моральний облік міліції України, ОСОБА_4 вирішено звільнити з органів внутрішніх справ.

Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області від 23.07.2014 р. № 281 о/с ОСОБА_4 звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (114-91-п) (за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу) з 23 липня 2014 року.

Згідно з пунктом 66 Положення про проходження служби особи рядового і начальницького складу (114-91-п) , які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Підставою звільнення позивача стали результати службового розслідування, проведеного за фактом його нетактовної поведінки, порушення моральних норм та службової дисципліни.

Зокрема, як зазначено у висновку службового розслідування, ІНФОРМАЦІЯ_2. співробітниками Головного управління МВС під час моніторингу мережі Інтернет був виявлений відеозапис під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_1" та встановлено, що 06.07.2014 р. ОСОБА_4 затримали працівники територіального батальйону Національно гвардії України на блокпосту біля м. Добропілля Донецької області при керуванні власним автомобілем у стані алкогольного сп'яніння. Після зупинки ОСОБА_4 приховував від військових своє прізвище, мету поїздки, намагався втекти. Лише після наполегливих вимог представників Нацгвардії України представився. Опитаний в ході проведення службового розслідування ОСОБА_4 про зазначені обставини нічого пояснити не зміг. Про даний випадок керівництву рапортом не доповів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що інформація, отримана стосовно ОСОБА_4 в мережі Інтернет (відеозапис), не може бути використана як належний доказ вчинення ним протиправних дій, оскільки не є доказом в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) . Інших доказів вчинення позивачем проступку відповідачами не надано, тоді як наявні в матеріалах справи постанова Олександрівського районного суду Донецької області від 16 грудня 2014 року про закриття відносно ОСОБА_4 провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, та акт медичного огляду від 06.07.2014 р. № 580, виданий Обласним наркологічним диспансером м. Донецька, спростовують існування зазначених обставин.

Не погодившись з висновками окружного суду, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що диск із відеозаписом подій, пов'язаних із затриманням ОСОБА_4 на блокпосту поблизу м. Добропілля, є речовим доказом в розумінні статті 80 КАС України і має оцінюватись судом у сукупності з іншими доказами у справі.

Перегляд відеозапису дав колегії суддів апеляційного суду підстави стверджувати, що позивач перебував у стані сп'яніння, про що свідчила його незв'язна мова, порушення координації руху, нечіткі відповіді на прості запитання, агресивність, конфліктність, зухвалість, порушення концентрації уваги.

Апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що постанова Олександрівського районного суду Донецької області від 16 грудня 2014 року про закриття відносно ОСОБА_4 провадження у справі про адміністративне правопорушення не впливає на можливість звільнення останнього за дискредитацію та не свідчить про відсутність проступку в його діях, позаяк це судове рішення мотивоване недоопрацюванням протоколу про адміністративне правопорушення на вимогу Апеляційного суду Запорізької області.

Що стосується акта медичного огляду від 06.07.2014 р. № 580 з висновком про відсутність у позивача ознак сп'яніння, то суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив цей доказ, враховуючи, що на час свого затримання о 19 год 45 хв позивач відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння, а о 22 год 30 хв самостійно пройшов медичний огляд у Донецькому обласному наркологічному диспансері, розташованому у м. Донецьку, на непідконтрольній українській владі території. Пояснень з приводу того, чому будучи мешканцем Олександрівського району Донецької області і працівником міліції України, він вирушив для проходження медичного огляду на непідконтрольну українській владі територію, позивач не дав.

Суд апеляційної інстанції дійшов також мотивованого висновку про безпідставність посилань позивача на протиправну поведінку представників Нацгвардії України, які за доводами ОСОБА_4, погрожували йому і катували, оскільки до правоохоронних органів з відповідною заявою він не звертався.

За наведених обставин у їх сукупності колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про вчинення позивачем проступку, який підриває авторитет міліції і є несумісним з перебуванням в органах внутрішніх справ, за скоєння якого той підлягав звільненню.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 звільнено з органів внутрішніх справ 23 липня 2014 року в період його тимчасової непрацездатності (з 08.07.2014 р. по 02.08.2014 р. включно).

До спеціального законодавства, яке регулює порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, належить Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (114-91-п) та Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, затверджений Законом України від 22.02.2006 р. № 3460-IV (3460-15) .

Порядок звільнення зі служби, зокрема в період тимчасової непрацездатності, Положенням не врегульований.

Хоч скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, є самостійною підставою для звільнення з органів внутрішніх справ згідно з пунктом 66 Положення про проходження служби, однак за своєю суттю і значимістю такий вчинок є дисциплінарним проступком, порядок і строки накладення за який дисциплінарних стягнень, включаючи звільнення з органів внутрішніх справ, встановлений Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ (3460-15) .

З аналізу статей 16 і 18 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України вбачається, що наказ про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ може бути виданий щодо осіб, які тимчасово непрацездатні, однак подальше виконання такого наказу здійснюється після прибуття їх до місця проходження служби (постанова Верховного Суду України від 08.10.2013 р. № 21-250а13).

З цієї підстави оспорені накази Головного управління МВС України в Донецькій області, якими звільнено позивача в період його тимчасової непрацездатності, не можна визнати законними.

Проте варто враховувати, що ОСОБА_4 звернувся з даним позовом до суду 27 січня 2015 року.

За змістом статті 99 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Вирішуючи спір, суди вважали, що строк звернення до суду позивачем не пропущений, оскільки він не був ознайомлений з оскаржуваними наказами про своє звільнення, а їх копії отримав лише після звернення його адвоката до відповідача з адвокатським запитом від 23.12.2014 р. № 20/19, тобто пов'язували момент відліку строку на звернення з позовом до суду з подією отримання наказів про звільнення.

Разом з тим, суди не перевірили, коли позивач повинен був дізнатись про своє звільнення, зокрема, не з'ясували, чи був він допущений до роботи після виходу з лікарняного 3 серпня 2014 року, чи отримував заробітну плату з 23 липня 2014 року, коли уклав договір про надання правової допомоги та через який проміжок часу з дня, коли дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.

Без надання оцінки вказаним обставинам висновок судів про дотримання позивачем строку звернення до суду не є обґрунтованим.

З огляду на викладене та виходячи з приписів статті 227 КАС України, рішення судів обох інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2015 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2015 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.