Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача), Головчук С.В. Ліпського Д.В. розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_4 до Державної інспекції України з контролю за цінами про скасування наказу, поновлення на роботі і стягнення моральної шкоди,

за касаційною скаргою Державної інспекції України з контролю за цінами на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 5 травня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2015 року,

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулась з позовом до Державної інспекції України з контролю за цінами та з урахуванням змінених позовних вимог просила скасувати наказ від 12.03.2015 р. № 44-к "Про звільнення ОСОБА_4.", поновити її на посаді завідувача сектором у Полтавській області Державної інспекції України з контролю за цінами та стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 20000 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 5 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2015 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ Державної інспекції України з контролю за цінами від 12.03.2015 р. № 44-к "Про звільнення ОСОБА_4.". Поновлено ОСОБА_4 на посаді завідувача сектором у Полтавській області Державної інспекції України з контролю за цінами з 23 березня 2015 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Державна інспекція України з контролю за цінами, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і невідповідність зроблених ними висновків обставинам справи, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що відбулася ліквідація Держцінінспекції України, тому у відповідача не виникає обов'язку щодо працевлаштування працівників у цій установі, так само як обов'язку і можливості працевлаштувати їх в центральних органах виконавчої влади, яким були передані функції ліквідованої установи.

В запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_4 просить залишити судові рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Заслухавши пояснення позивача і представників сторін, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що з 3 жовтня 2012 року ОСОБА_4 працювала на посаді завідувача сектором у Полтавській області Державної інспекції України з контролю за цінами. Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 р. № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" (442-2014-п) вирішено ліквідувати Державну інспекцію України з контролю за цінами, поклавши функції з моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку на Державну службу статистики, а функції із здійснення державного контролю (нагляду) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін - на Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

Пунктами 5 і 6 цієї постанови встановлено, що права та обов'язки центральних органів виконавчої влади, що ліквідуються, передаються відповідним центральним органам виконавчої влади, на які цією постановою покладено функції з реалізації державної політики у відповідній сфері. Центральні органи виконавчої влади, що припиняються згідно з цією постановою, продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених сферах до завершення здійснення заходів з утворення центральних органів виконавчої влади, яким передаються повноваження та функції центральних органів виконавчої влади, що припиняються.

Відповідно до плану заходів, пов'язаних з ліквідацією Держцінінспекції України, Головою комісії з ліквідації Державної інспекції України з контролю за цінами було видано наказ від 26.11.2014 р. № 274-к "Про попередження працівників Держцінінспекції", яким Відділу по роботі з персоналом надано доручення попередити усіх штатних працівників Держцінінспекції України письмово під розпис про їх наступне вивільнення із займаних посад за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП (322-08) ) у зв'язку з ліквідацією цього державного органу.

26 листопада 2014 року Відділом по роботі з персоналом надіслано електронною поштою персональне попередження про наступне вивільнення ОСОБА_4 на офіційну електронну адресу Сектору у Полтавській області.

З 21 листопада 2014 року позивач перебувала на лікарняному (листки непрацездатності за період з 21.11.2014 р. по 03.12.2014 р. з продовженням терміну лікування), тому начальник Відділу по роботі з персоналом 26 листопада 2014 року у телефонній розмові повідомила ОСОБА_4 про заплановане звільнення та надіслання попередження на електронну адресу сектору. Письмово під розпис позивач повідомлена не була.

Наказом Державної інспекції України з контролю за цінами від 12.03.2015 р. № 44-к ОСОБА_4 звільнено з посади завідувача Сектору у Полтавській області 23 березня 2015 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП у зв'язку із ліквідацією Державної інспекції України з контролю за цінами. Підставами видачі цього наказу зазначено наказ Державної інспекції України з контролю за цінами від 26.11.2014 р. № 274-к, попередження про майбутнє вивільнення із займаної посади від 26 листопада 2014 року.

Відповідно до частин третьої і четвертої статті 36 КЗпП зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За правилами статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене статтею 42 цього Кодексу. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Верховний Суд України в постановах від 4 березня 2014 року (№ 21-8а14), від 27 травня 2014 року (№ 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (№ 21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

При цьому слід зазначити, що носієм обов'язку перед позивачем по працевлаштуванню виступає держава в цілому. Оскільки у спірних правовідносинах державу представляє Державна інспекція України з контролю за цінами, то саме вона повинна нести відповідальність від імені держави.

Виходячи з наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про порушення відповідачем порядку звільнення позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП, оскільки ОСОБА_4 не було запропоновано іншу роботу, яку вона могла обіймати відповідно до своєї кваліфікації, у відповідних центральних органах виконавчої влади, яким були передані функції з реалізації державної політики у відповідній сфері, та не надано доказів відсутності в них вакантних посад на час звільнення позивача.

У зв'язку з цим колегія суддів погоджується з висновком судів про незаконність оскаржуваного наказу про звільнення ОСОБА_4 та поновлення її на займаній посаді.

Що стосується позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, то позивач не оскаржила судові рішення в цій частині. Відсутні відповідні доводи і в запереченні на касаційну скаргу.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Державної інспекції України з контролю за цінами залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 5 травня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2015 року - без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.