Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Сахна Р. І.,

суддів: Пузиревського Є. Б., Шибко Л. В.,

при секретарі

судового засідання Холявчуку А.А.,

за участю прокурора Парусова А. М.,

захисника Опольського А. Е.,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013110050006085,

за касаційною скаргою прокурора на вирок Оболонського районного суду

м. Києва від 11 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва

від 21 грудня 2016 року, за обвинуваченням

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя

АДРЕСА_2, зареєстрованого за вказаною адресою у тому ж місті, такого, що не має судимості,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК,

За вироком Оболонського районного суду м. Києва від 11 липня 2016 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_3 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки й покладено на нього обов'язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК.

Вирішено цивільні позови у кримінальному провадженні, а також питання про стягнення судових витрат і про долю речових доказів.

За вищевказаним вироком місцевого суду, залишеним без зміни апеляційним судом, ОСОБА_3 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, котра керує транспортним засобом, що заподіяло тілесних ушкоджень, у тому числі тяжкого, за таких обставин.

23 квітня 2013 року приблизно о 22.20 год. ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки "Тойота-Секвоя" (державний номерний знак НОМЕР_1), рухаючись у м. Києві (по внутрішньо-квартальному проїзду між будинками № 42 по просп. Г. Сталінграду та № 5 по вул. Прирічній, від проїзної частини вул. Прирічної, у напрямку проїзної частини

просп. Г. Сталінграду), всупереч вимогам п. 12.4. Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , перевищив дозволену швидкість руху в населених пунктах, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4, який переходив внутрішньо-квартальний проїзд з права на ліво відносно руху транспортного засобу під керуванням ОСОБА_3 В результаті ДТП пішохід ОСОБА_4 отримав середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення щодо ОСОБА_3 й призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, що потягло за собою невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м'якість. На думку прокурора, застосування щодо засудженого ст. 75 КК є безпідставним.

У запереченні на цю скаргу захисник Опольський А. Е., посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить постановлені у кримінальному провадженні судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, котрий частково підтримав касаційну скаргу прокурора та просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, пояснення захисника Опольського А. Е., який заперечив проти задоволення скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені у скарзі й запереченні на неї, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, а тому колегія суддів не перевіряла доведеності винуватості засудженого ОСОБА_3 у вчиненні злочину, кримінально-правової оцінки його дій за ч. 2 ст. 286 КК, оскільки законність та обґрунтованість судових рішень у цій частині не оскаржувалися.

Що ж стосується доводів прокурора, викладених у касаційній скарзі,

про неправильне застосування кримінального закону, що потягло за собою невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м'якість, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими.

Відповідно до ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно з вимогами ст. 75 КК в разі, якщо при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

При призначенні основного покарання зі звільненням від його відбування місцевий суд урахував ступінь тяжкості вчиненого

ОСОБА_3 злочину, відношення останнього до вчиненого, особу засудженого, який до кримінальної відповідальності притягується вперше за вчинення необережного злочину, за місцем проживання характеризується формально позитивно, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Обставинами, що пом'якшують покарання, суд визнав надання допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину та добровільне часткове відшкодування майнової шкоди. Обставини, що обтяжують покарання, передбачені у ст. 67 КК, суд не встановив.

Крім того, з вироку вбачається, що суд, беручи до уваги дані, які характеризують особу винного, фактичні обставини скоєння злочину, причини й умови, що сприяли його вчиненню, те, що трудова діяльність засудженого не пов'язана з керуванням транспортних засобів, обґрунтовано дійшов висновку про призначення ОСОБА_3 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, яке визначив у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення щодо можливості виправлення засудженого ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових злочинів без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування основного покарання з випробуванням, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК.

Як видно зі змісту касаційної скарги та матеріалів кримінального провадження, аналогічні доводи щодо м'якості призначеного місцевим судом покарання висловив прокурор у своїй апеляційній скарзі, які апеляційний суд обґрунтовано визнав безпідставними. Свої висновки, з якими погоджується колегія суддів, суд належним чином вмотивував у прийнятому рішенні. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були безумовною підставою для скасування судових рішень у справі, не встановлено.

Керуючись статтями 434, 436, 438, 441, 442 КПК, колегія суддів

Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 11 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Ухвала касаційного суду набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.