Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого

Матієк Т.В.,

суддів

Романець Л.А., Широян Т.А.,

за участю секретаря судового засідання прокурора захисника засудженого

Гапона В.О., Кулаківського К.О., Могуренка М.В., ОСОБА_7,

розглянувши в судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014140320000585, за обвинуваченням

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Городовичі Старосамбірського району Львівськоїобласті, жителя АДРЕСА_1, такого, що не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, за касаційною скаргою засудженого на вирок Старосамбірського районного суду Львівської області від 26 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 27 жовтня 2015 року,

За цим вироком ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 2 місяці.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27 жовтня 2015 року апеляційну скаргу захисника Кузняка І.С. залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 14 жовтня 2014 року приблизно о 12.20 год. у стані алкогольного сп'яніння у своїй квартирі № АДРЕСА_1 Старосамбірського району Львівської області, усвідомлюючи факт перебування ОСОБА_9 у стані алкогольного сп'яніння, зауваживши, що в останнього через це розпочалася блювота, будучи розлюченим на нього за це, умисно наніс ОСОБА_9 декілька ударів руками, ногами та ременем з металевою пряжкою по голові та тілу, після чого витяг ОСОБА_9 в коридор під'їзду, де залишив його. Внаслідок цього ОСОБА_9 було заподіяно тяжке тілесне ушкодження, що є небезпечним для життя в момент заподіяння, та перебуває в причинному зв'язку із настанням смерті потерпілого.

У касаційній скарзі засуджений порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції на підставах неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Засуджений зазначає, що: смерть потерпілого настала від падіння та удару головою о бетонне покриття сходової клітини, а не від його ударів, що підтверджується висновком експертизи, а тому відсутній причинний зв'язок між нанесенням ним ударів потерпілому та його смертю; у нього не було умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а отже відсутня суб'єктивна сторона інкримінованого злочину; стверджує, що його дії слід кваліфікувати за ст. 119 КК. Також засуджений вказує на те, що органом досудового слідства усупереч ст. 290 КПК йому не було надано доступ до речових доказів, які суд дослідив і поклав в основу вироку, суд апеляційної інстанції в порушення ст. 419 КПК не дав відповіді на усі доводи апеляційної скарги захисника, а тому ухвала цього суду не відповідає вимогам кримінального процесуального закону. Крім того, зі змісту касаційної скарги вбачається, що засуджений вказує на порушення апеляційним судом вимог ст. 401 КПК щодо належного повідомлення та забезпечення його участі в судовому засіданні в апеляційній інстанції.

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника та засудженого на підтримку касаційної скарги, доводи прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні. Відповідно до вимог ст. 433 КПК при розгляді доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що засуджений не оспорює факту заподіяння ним тілесних ушкоджень ОСОБА_9, однак стверджує, що в своїй квартирі спричинив потерпілому тільки легкі тілесні ушкодження, а в під'їзді будинку штовхнув останнього в спину, від чого він впав і удавився головою об підлогу. Тобто, на переконання засудженого, його дії неправильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 121 КК, оскільки він не мав умислу на завдання тяжких тілесних ушкоджень, та підлягають перекваліфікації на ч. 1 ст. 119 КК.

З такими доводами колегія суддів погодитися не може.

Розмежування злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. 1 ст. 119 КК, здійснюється за їх суб'єктивною стороною, виходячи з фактичних підстав кваліфікації конкретного суспільно - небезпечного діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру й локалізації тілесних ушкоджень.

Умисне тяжке тілесне ушкодження є злочином із матеріальним складом та змішаною формою вини - умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно - небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю стосовно настання смерті потерпілого. При цьому винний усвідомлює можливість настання такого наслідку. Суб'єктивна сторона вбивства через необережність характеризується лише необережною формою вини у вигляді злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у кримінальних справах 28 травня 2015 року, розглядаючи справу № 5-25кс15, висловився про те, що склад злочину, передбачений частиною другою статті 121 КК, належить до особливих (складних) злочинів і виділений законодавцем в окремий вид необережного заподіяння смерті, оскільки за своєю суттю, природою речей заподіяння смерті відбувається єдиним засобом - завданням тілесних ушкоджень.

Суд зазначив, що, вчиняючи умисний злочин із матеріальним складом, особа інколи приводить у рух певні сили, які поза межами її волі тягнуть настання додаткових більш тяжких, не бажаних наслідків. Ці наслідки, які перетворюють простий склад у кваліфікований, інкримінуються їй лише за умови встановлення щодо них (наслідків) необережної вини.

Складність об'єктивної сторони зазначеного злочину полягає в тому, що передбачене законом умисне діяння спричиняє два різних похідних наслідки: первинний із них (найближчий) - тяжкі тілесні ушкодження (обов'язкова ознака об'єктивної сторони) - перебуває у необхідному причинному зв'язку із наслідками вторинними (віддаленими) - смертю потерпілої особи (кваліфікуюча ознака). У цьому злочині згідно із законом і щодо діяння, і щодо першого, обов'язкового, наслідку суб'єктивна сторона виражається в умислі (прямому чи непрямому), а відносно другого (кваліфікованого) наслідку - тільки в необережності (самовпевненості чи недбалості). У цілому цей злочин визнається умисним, бо саме умисне ставлення до діяння і найближчого наслідку визначає спрямованість злочину, його суспільну небезпечність

Зі встановлених місцевим судом фактичних обставин справи вбачається, що ОСОБА_7 під час конфлікту з ОСОБА_9 умисно завдав останньому декілька ударів руками, ногами та ременем з металевою пряжкою по голові та тілу, після чого витяг та залишив потерпілого в коридорі під'їзду будинку. Згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи № 88/2015 від 21 квітня 2015 року, своїми діями засуджений заподіяв ОСОБА_9 тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння (черепно-мозкова травма у виді крововиливів під оболонки та в речовину головного мозку), від якого останній помер у лікарні.

Твердження засудженого про відсутність у нього умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень спростовуються характером та локалізацією ударів - кулаками, ногами, а також ременем з металевою пряжкою в голову, як у життєво важливий орган. Сила та напрям ударів свідчать про те, що ОСОБА_7 усвідомлював суспільно - небезпечний характер своїх дій, тобто діяв із прямим умислом. Про наявність саме такого умислу свідчить і той факт, що обвинувачений одразу ж після заподіяння ударів витягнув потерпілого в коридор під'їзду, де залишив, не надавши останньому медичної допомоги.

Висновки суду про те, що смерть потерпілого знаходиться у причинно-наслідковому зв'язку саме із протиправними діями ОСОБА_7, окрім наведеного висновку комісійної судово-медичної експертизи № 88/2015 від 21 квітня 2015 року, підтверджується також показаннями в судовому засіданні експерта ОСОБА_10 щодо проведення зазначеної експертизи, а також висновком судово-медичної експертизи № 80 від 20 листопада 2014 року щодо характеру, локалізації й тяжкості заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень.

За таких обставин твердження у касаційній скарзі про відсутність у ОСОБА_7 умислу на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження та є безпідставним. Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з кваліфікацією дій засудженого за ч. 2 ст. 121 КК.

Як вбачається із протоколу надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 13 січня 2015 року, відкриття матеріалів досудового розслідування стороні захисту проведено із дотриманням вимог ст. 290 КПК, а вказаний процесуальний документ беззастережно підписаний як захисником Кузняком І.С., так і засудженим ОСОБА_7

Безпідставними є доводи засудженого про порушення апеляційним судом вимог ст. 401 КПК щодо належного повідомлення та забезпечення його участі в судовому засіданні в апеляційній інстанції.

Зокрема, ч.ч. 3, 4 ст. 401 КПК визначено, що після закінчення підготовки до апеляційного розгляду суддя-доповідач постановляє ухвалу про закінчення підготовки та призначення апеляційного розгляду. Обвинувачений підлягає обов'язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або якщо суд визнає обов'язковою його участь, а обвинувачений, який утримується під вартою, - також у разі, якщо про це надійшло його клопотання.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що вирок місцевого суду переглядався апеляційним судом на підставі апеляційної скарги захисника Кузняка І.С. Апеляційні скарги іншими учасниками судового розгляду, зокрема й щодо погіршення становища засудженого, не подавались. Підготовка до апеляційного розгляду зазначеної скарги захисника проведена у відповідності до вимог ст. 401 КПК, за результатом чого ухвалою судді-доповідача апеляційного суду від 20 серпня 2015 року кримінальне провадження призначене до розгляду 27 жовтня 2015 року (т. 3 а.к.п. 53). Копія цієї ухвали отримана обвинуваченим ОСОБА_7 28 серпня 2015 року, про що в матеріалах міститься його розписка (т. 3 а.с. 56).

В судовому засіданні суду касаційної інстанції ОСОБА_7 підтвердив, що дійсно отримав повідомлення про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги його захисника, але заяву про своє бажання бути присутнім в судовому засіданні апеляційного суду не подавав.

Оскільки необхідність обов'язкової участі ОСОБА_7 під час апеляційного перегляду кримінального провадження щодо нього апеляційним судом не визнавалась, відповідних клопотань про бажання приймати участь в такому перегляді від обвинуваченого не надходило, апеляційний суд розглянув справу без участі останнього в судовому засіданні, що відповідає вимогам ст. 401 КПК.

Апеляційна скарга захисника розглянута апеляційним судом із дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а постановлена ним ухвала відповідно до ст. 419 КПК містить докладні мотиви прийнятого рішення.

При призначенні ОСОБА_7 покарання місцевий суд дотримався вимог статей 50, 65 КК, урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, зокрема і, всупереч доводам останнього, його хворобливий стан. Враховані судом і конкретні обставини вчинення злочину, у зв'язку із чим він дійшов обґрунтованого висновку про призначення покарання у межах санкції статті, за якою ОСОБА_7 засуджено.

Колегія суддів погоджується з цим, оскільки таке покарання відповідає засадам кримінального судочинства, принципам індивідуалізації покарання та є обґрунтованим.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 слід залишити без задоволення, а судові рішення щодо нього - без зміни.

Керуючись статтями 433 - 436 КПК, п. 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Старосамбірського районного суду Львівської області від 26 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 27 жовтня 2015 року щодо нього - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.