Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Федченка О.С.,

суддів

Кліменко М.Р., Таран Т.С.

за участю прокурора

Сорокіної О.А.

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві 13 травня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Миколаївської області на постановлене щодо ОСОБА_1 рішення апеляційного суду.

За вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 липня 2007 року

ОСОБА_1, IНФОРМАЦIЯ_1, громадянин України, в силу ст. 89 КК України (2341-14) не судимий,

засуджений: за ст. 122 ч.1 КК України (2341-14) на 3 роки позбавлення волі; за ст. 296 ч.3 КК України (2341-14) на 3 роки позбавлення волі; за ст. 166 КК України (2341-14) на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України (2341-14) суд визначив ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Суд вирішив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 - 500 грн. матеріальної шкоди і 3 000 грн. моральної, на користь ОСОБА_3- 1 500 грн. матеріальної шкоди і 10 000 грн. моральної.

Судом першої інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що 07 жовтня 2006 року, приблизно о 21 год. 30 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, він безпричинно увірвався до квартири АДРЕСА_1, де висловлюючись нецензурними словами на адресу своєї малолітньої дочки ОСОБА_3., IНФОРМАЦIЯ_2 став її бити кулаками по голові і тілу. При цьому ОСОБА_2. намагалась припинити хуліганські дії засудженого і закривала своїм тілом малолітню сестру. Однак ОСОБА_1 це не зупинило, він продовжував бити і ОСОБА_2. також. Після того як потерпілі вибігли у двір, засуджений наздогнав ОСОБА_3 та продовжив побиття своєї малолітньої доньки. Потерпіла ОСОБА_2. знову намагалась припинити хуліганство засудженого, захищаючи сестру. В цей час у двір зайшла особа, щодо якої згодом було відмовлено у порушенні кримінальної справи, і побачивши те, що відбувалось, припинила хуліганські дії засудженого. Однак після того, як ця особа залишила двір, ОСОБА_1. продовжив свої неправомірні дії по відношенню до потерпілих. Через деякий час на крики дітей вибігли інші громадяни, які припинили неправомірні дії засудженого та забрали дітей. Від отриманих тілесних ушкоджень малолітня ОСОБА_3 знепритомніла і каретою швидкої допомоги була доставлена у лікарню. Згідно даних висновку судово-медичної експертизи в результаті указаних подій вона отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості у виді перелому 6-го шийного хребця та інші тілесні ушкодження. Після того, як сусіди забрали малолітню потерпілу, ОСОБА_2. направилась до свого помешкання, але її знову наздогнав засуджений, ззаду вдарив по голові, схопив за шию і став душити. Коли потерпіла почала кликати на допомогу ОСОБА_1. утік. Від отриманих тілесних ушкоджень потерпіла стала задихатись і їй також було викликано карету швидкої допомоги. Згідно даних висновку судово-медичної експертизи у неї було виявлено легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Указані хуліганські дії засудженого тривали протягом години, чим грубо порушували громадський порядок та спокій громадян.

Крім того, як встановив суд першої інстанції, ОСОБА_1., в порушення ст.ст. 21, 51, 52 Конституції України (254к/96-ВР) , ст.ст. 150 - 157 Сімейного кодексу України (2947-14) , ст. 19 Конвенції про права дитини, ст. 10 Закону України "Про охорону дитинства" (2402-14) , злісно не виконував обов'язків по догляду за своєю дитиною - ОСОБА_3, IНФОРМАЦIЯ_2. Зокрема, з моменту її народження він не забезпечував її матеріально, систематично принижував її достоїнство, ображав, застосовував недопустимі методи виховання, позбавляв можливості нормального відпочинку, створював перешкоди для спільного проживання і спілкування дитини з матір'ю, жорстоко, цинічно поводився з дитиною шляхом фізичного і психічного насильства. Після подій 07 жовтня 2006 року малолітня потерпіла до 30 жовтня 2006 року, а потім з 20 листопада по 08 грудня 2006 року, перебувала на стаціонарному лікуванні. Потім з 11 грудня по 27 грудня 2006 року вона проходила повторний курс лікування, а з 23 січня по 07 березня 2007 року знаходилась на санаторно-курортному лікуванні. Крім того, психолого-психіатричною експертизою у малолітньої ОСОБА_3було виявлено розлад психіки, а також виявлено посттравматичні наслідки у виді травматичної цервікалгії. В результаті указаних неправомірних дій засудженого з 07 жовтня 2006 року малолітня ОСОБА_3 позбавлена можливості відвідувати школу через свій фізичний і психічний стан, що також порушує право дитини на отримання освіти.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 25 вересня 2007 року указаний вирок було змінено.

В частині засудження ОСОБА_1 за ст. 166 КК України (2341-14) цей вирок скасовано, а провадження по справі закрито на підставі п.1 ст. 6 КПК України (1001-05) за відсутності події злочину. В частині засудження ОСОБА_1 за ч.3 ст. 296 КК України (2341-14) цей вирок також скасовано, а провадження по справі закрито на підставі п.2 ст. 6 КПК України (1001-05) за відсутності у його діях складу злочину.

Апеляційний суд ухвалив вважати ОСОБА_1 засудженим за ст. 122 ч.1 КК України (2341-14) на 3 роки позбавлення волі, і вирішив, згідно ст. 75 КК України (2341-14) , звільнити його від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 рік та поклавши на нього певні обов'язки, передбачені у ст. 76 цього Кодексу.

У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і направлення справи на новий апеляційний розгляд, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції кримінального закону, що призвело до призначення засудженому занадто м'якого покарання.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційному поданні, колегія суддів вважає, що це подання слід задовольнити частково з наступних підстав.

Що стосується висновків суду про вчинення ОСОБА_1 неправомірних дій, кваліфікованих за ст. 122 ч.1 КК України (2341-14) , то вони відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам. Правильність цих висновків і правильність кваліфікації дій засудженого за указаною статтею у поданні не оспорюється.

Також правильним вважає колегія суддів рішення апеляційної інстанції про необхідність скасування вироку суду першої інстанції, із закриттям провадження у справі, у частині засудження ОСОБА_1 за ст. 166 КК України (2341-14) , приймаючи до уваги те, що ті наслідки, про які було зазначено у вироку суду першої інстанції - заподіяння ОСОБА_3 середньої тяжкості тілесних ушкоджень, засуджений заподіяв 7 жовтня 2006 року і за ці дії його визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 122 ч.1 КК України (2341-14) .

Будь-яких даних, які б указували на те, що злісне невиконання засудженим встановлених законом обов'язків по догляду заОСОБА_3спричинило тяжкі наслідки, по справі установлено не було.

Відповідно до передбачених у ст.ст. 67, 377 КПК України (1001-05) положень, суд апеляційної інстанції вправі давати оцінку тим доказам, з викладенням у мотивувальній частині свого рішення їх аналізу, які були ним досліджені у ході повного або часткового судового слідства, проведеного апеляційним судом.

Як видно із матеріалів даної справи апеляційним судом під час її розгляду судове слідство не проводилось.

Але, приймаючи рішення про необхідність скасування вироку в частині засудження ОСОБА_1 за ст. 296 ч.3 КК України (2341-14) , апеляційний суд удався до оцінки доказів, зокрема, показань свідків ОСОБА_4., ОСОБА_5, на підставі яких апеляційна інстанція прийшла до висновку про відсутність у діях засудженого указаного складу злочину.

У той же час, поза увагою апеляційного суду залишились показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7. і тих же ОСОБА_5 та ОСОБА_4., які суд першої інстанції розцінив як доказ вини засудженого у вчиненні хуліганства, про те, що 7 жовтня 2006 року своїми діями по відношенню до потерпілої ОСОБА_2 та ОСОБА_3засуджений у вечірній час вихідного дня порушив спокій мешканців розташованих поруч з місцем подій будинків, чинив опір громадянам, які намагались припинити його неправомірні дії.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції про відсутність у діях ОСОБА_1. складу злочину, передбаченого ст. 296 ч.3 КК України (2341-14) , не можна вважати обгрунтованими.

Указане порушення вимог кримінально-процесуального закону колегія суддів розцінює як істотне, оскільки воно суттєво вплинуло на правильність прийнятого апеляційним судом рішення щодо необхідності внесення у вирок суду першої інстанції змін і вважає це рішення поспішним.

Приймаючи до уваги наведені обставини, колегія суддів вважає необхідним ухвалу апеляційного суду в частині скасування вироку суду першої інстанції за ст. 296 ч.3 КК України (2341-14) скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Під час цього розгляду апеляційному суду слід, використовуючи при необхідності передбачені законом процесуальні можливості, розглянути подані на вирок апеляції, прийняти законне та обгрунтоване рішення і викласти в своїй ухвалі докладні мотиви його прийняття.

У разі визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні зазначеного злочину, обгрунтованими вважає колегія суддів доводи касаційного подання прокурора про те, що з урахуванням внесених до вироку змін у будь-якому разі апеляційний суд у своїй ухвалі від 25 вересня 2007 року визначив засудженому м'яке покарання, застосувавши положення ст. 75 КК України (2341-14) .

Керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

у х в а л и л а:

касаційне подання заступника прокурора Миколаївської області задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 25 вересня 2007 року щодо ОСОБА_1 у частині скасування вироку Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 липня 2007 року за ст. 296 ч.3 КК України (2341-14) та у частині визначення ОСОБА_1 покарання скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд у той же апеляційний суд.

Указану ухвалу апеляційного суду в частині скасування вироку щодо ОСОБА_1 за ст. 166 КК України (2341-14) і закриття провадження по справі залишити без зміни.