5-1257км08 Про незаконне виготовлення з метою збуту особливо небезпечний наркотичний засіб - Текст документа

розглянула в судовому засіданні в м.Київ " 13 " травня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Вінницької області на вирок Староміського районного суду м.Вінниця від 20 червня 2007 року, яким ОСОБА_1, IНФОРМАЦIЯ_1, громадянин України, в силу ст.89 КК України (2341-14) не судимий, засуджений:

- за ст.307 ч.2 КК України (2341-14) на 5 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 майна;

- за ст.309 ч.1 КК України (2341-14) на 2 роки позбавлення волі.

Відповідно до ст.70 КК України (2341-14) , шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_1 5 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 майна.

На підставі ст.75 КК України (2341-14) звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки.

На підставі ст.76 КК України (2341-14) покладено на ОСОБА_1 обов'язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання, роботи та періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

В апеляційному порядку вирок не розглядався.

ОСОБА_1 визнаний винним у незаконному виготовленні, зберіганні та перевезенні з метою збуту особливо небезпечного наркотичного засобу - 1 мл ацетильованого опію - 12 березня 2007 року у м.Вінниці, а також у незаконному придбанні, зберіганні, перевезенні без мети збуту наркотичних засобів, що виявлено 21 березня 2007 року у помешканні засудженого АДРЕСА_1.

У касаційному поданні прокурор заперечує висновок суду про можливість виправлення ОСОБА_1 без реального відбування покарання, стверджує про необгрунтоване визнання обставиною, що пом'якшує покарання, сприяння судовому слідству, про надмірно м'яке покарання, а також посилається на неправильне застосування кримінального закону внаслідок призначення засудженому конфіскації майна, і просить вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

У доповненні до касаційного подання прокурор звертає увагу на істотні порушення кримінально-процесуального закону, оскільки діяння засудженого за ст.309 КК України (2341-14) слід було кваліфікувати як такі, що вчинені особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст.307 КК України (2341-14) , а також на те, що у вироку не вказано мету, з якою ОСОБА_1 зберігав у себе вдома наркотичні засоби, що має значення для правильної кваліфікації діянь засудженого.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав касаційне подання в частині, що стосується надмірно м'якого покарання та неправильного призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню.

На момент закінчення 21 березня 2007 року злочину, передбаченого ст.309 КК України (2341-14) , ОСОБА_1 вже був викритий у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України (2341-14) , коли 12 березня 2007 року намагався збути особливо небезпечний наркотичний засіб, який він незаконно виготовляв, зберігав та перевозив із метою збуту. Такі діяння передбачені в диспозиції ч.2 ст.309 КК України (2341-14) , проте ОСОБА_1 обвинувачувався та визнаний винним за даним епізодом за ч.1 ст.309 КК України (2341-14) .

Згідно з вимогами ст.275 КПК України (1001-05) , судовий розгляд кримінальної справи провадиться тільки в межах пред'явленого обвинувачення. Змінити вже пред'явлене обвинувачення під час судового розгляду і до закінчення судового слідства має право тільки прокурор (ст.277 КПК України (1001-05) ).

Наведене стосується також фабули обвинувачення, за яким ОСОБА_1 засуджений за ч.1 ст.309 КК України (2341-14) .

Отже, при постановленні оскаржуваного вироку місцевий суд діяв у межах чинного процесуального закону та застосував кримінальний закон, виходячи з обсягу пред'явленого ОСОБА_1 обвинувачення.

Колегія суддів не вправі вийти за межі касаційного подання і направити кримінальну справу на досудове слідство, оскільки це погіршило би становище засудженого, так само як і зобов'язати місцевий суд при новому судовому розгляді даної справи змінити обсяг та формулювання обвинувачення, про які йдеться у касаційному поданні.

Доводи касаційного подання про порушення судом вимог ст.77 КК України (2341-14) у зв'язку з призначенням ОСОБА_1 додаткового покарання у вигляді конфіскації 1/2 майна при звільненні засудженого від відбування покарання з випробуванням також безпідставні, оскільки місцевий суд, застосувавши ст.75 КК України (2341-14) , лише поклав на ОСОБА_1 певні обов'язки, передбачені у ст.76 КК України (2341-14) , а положення ст.77 КК України (2341-14) не застосовував узагалі. Додаткове ж покарання призначене ОСОБА_1 при засудженні його за ч.2 ст.307 КК України (2341-14) , санкція якої спеціально передбачає обов'язкове додаткове покарання у вигляді конфіскації майна. У свою чергу, ст.75 КК України (2341-14) дає суду можливість звільнити особу від відбування тільки чотирьох певних видів покарання, до яких конфіскація майна не віднесена.

Тобто, призначаючи ОСОБА_1 додаткове покарання, суд повністю дотримався вимог ч.ч.1, 3 ст.65 і ч.2 ст.59 розділів Х і ХI Кримінального кодексу України (2341-14) , які регулюють засади призначення покарання і його види та встановлюють, що суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини Кодексу, відповідно до положень Загальної частини Кодексу; що підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини Кодексу за вчинений злочин, визначаються статтею 69 КК України (2341-14) ; а також що конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині Кодексу.

Разом із тим, колегія суддів погоджується з твердженням прокурора про надмірно м'яке покарання для ОСОБА_1 та неможливість виправлення його без реального відбування покарання, а також звертає увагу не те, що визнання судом такою, що пом'якшує покарання, обставину сприяння ОСОБА_1 судовому слідству у вироку жодним чином не вмотивоване.