Про відмову відкрити касаційне провадження, оскільки обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а із касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає - 04.09.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні 04 вересня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 09 червня 2017 року,

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2017 року відмовлено у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_4 про приведення вироку у відповідність.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 09 червня 2017 року ухвалу суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений, не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ставить вимогу про їх скасування. ОСОБА_4 просить звільнити його від відбування покарання за ч. 1 ст. 222 КК (в редакції 1960 року) з підстав відсутності окремого закону, який встановлював би злочинність дій у сфері обігу зброї та боєприпасів. В обґрунтування своїх вимог посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Доводи засудженого щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, на думку колегії суддів, є безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КПК (в редакції 1960), підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 3 КПК (в редакції 1960) законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України (2341-14) , який ґрунтується на Конституції України (254к/96-ВР) та загальновизначених принципах і нормах міжнародного права.

Також, ч. 3 ст. 4 КПК (в редакції 1960) передбачено, що часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Що стосується інших питань, викладених в касаційній скарзі засудженого, то вони в основному зводяться до оспорювання фактичних обставин справи, правильності кваліфікації його дій за ст. 222 КК (в редакції 1960 року), наявності складу злочину та надання іншої оцінки доказам і повторного дослідження доказі. Тобто засуджений фактично ставить питання про повторний перегляд кримінальної справи по суті з використанням касаційної процедури.

Проте, як вбачається з матеріалів провадження за скаргою, вирок Дніпропетровського обласного суду від 08 травня 1997 року щодо засуджено ОСОБА_4, був предметом розгляду Верховного Суду України, який своїм рішенням від 01 липня 1997 року залишив його без зміни.

Відповідно до положень ст. 17 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (995_004) та практику Європейського суду, тобто суди зобов'язані застосовувати рішення Європейського суду з прав людини" як джерело права на всіх етапах провадження нарівні з Законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

У рішенні у справі "Устименко проти України" від 06 червня 2015 року Європейський суд з прав людини наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

До того ж, як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, аналогічні доводи щодо неправильного застосування кримінального закону, перевірялися судом апеляційної інстанції, який, ретельно їх проаналізувавши, обґрунтовано визнав безпідставними з наведенням вичерпних та переконливих відповідей на кожен із них.

При цьому суд апеляційної інстанції погодився з обґрунтованим посиланням районного суду на положення п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 1990 року (v0011700-90) "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків". Вказаною постановою визначено, що не підлягають розгляду в порядку, передбаченому ст. 411 КПК (в редакції 1960) нині ст. 539 КПК (в редакції 2012), питання, які зачіпають суть вироку, звужують або розширюють обсяг обвинувачення, стосуються прогалин і недоліків вироків в частині кваліфікації злочинів, призначення покарання. Зокрема, не можна у такому порядку переглянути питання щодо правильної кваліфікації дій засудженого, перевірки досліджених судом доказів, тобто в зазначеному порядку не можуть розглядатись питання, що стосуються суті вироку та обставин ним встановлених.

Апеляційний суд, залишаючи без зміни ухвалу суду першої інстанції, у відповідності до ст. 419 КПК належним чином мотивував прийняте рішення. Підстав вважати його незаконним чи необґрунтованим, як на цьому наполягає засуджений, навіть з урахуванням усіх доводів його касаційної скарги, колегія суддів не вбачає.

Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а із касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, колегія суддів,

Відмовити ОСОБА_4у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 09 червня 2017 року.