Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України

у кримінальних справах у складі:

головуючого

Кравченка К.Т.,

суддів за участю прокурора

Кузьменко О.Т., Мороза М.А. Гладкого О.Є.

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 10 квітня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Iванківського районного суду Київської області від 13 березня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 травня 2007 року.

Вироком місцевого суду

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1,

уродженця м. Києва,

жителя с. Максимовичі Поліського

району Київської області,

такого, що не має судимості

в силу ст.89 КК України (2341-14) ,

засуджено за ч.1 ст.115 КК України (2341-14) до позбавлення волі на одинадцять років.

Відповідно до ст.96 КК України (2341-14) ОСОБА_1 призначено лікування від алкоголізму за місцем відбування покарання.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 16 травня 2007 року апеляцію засудженого залишено без задоволення, а вирок Iванківського районного суду Київської області від 13 березня 2007 року - без зміни.

Як визнав суд, 13 жовтня 2006 року, приблизно о 16 годині 30 хвилин, ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, у будинку потерпілої АДРЕСА_1, на грунті особистих неприязних стосунків, вчинив умисне вбивство ОСОБА_2, завдавши потерпілій декілька ударів розбитою скляною пляшкою в шию.

У касаційній скарзі, як видно із її змісту, ОСОБА_1 вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, у справі допущено неповноту дослідження доказів та порушено кримінально-процесуальний закон, свідки обмовили його через застосування до них незаконних методів. Зазначає, що вчинив умисне вбивство ОСОБА_2 у стані сильного душевного хвилювання, внаслідок неправомірної поведінки потерпілої.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи засудженого, колегія суддів вважає, що його скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок суду щодо доведеності винності ОСОБА_1 в умисному вбивстві ОСОБА_2 за обставин, вказаних у вироку, грунтується на сукупності зібраних та досліджених у судовому засіданні доказів, і є правильним.

На обгрунтування свого висновку суд підставно послався на показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та потерпілої ОСОБА_7, а також на дані, що є у протоколах огляду місця події, виїмки особистих речей винного, висновках експертиз та інших доказах у справі, яким суд дав належну оцінку та підставно поклав в основу обвинувального вироку. Зокрема, із висновку судово-імунологічної експертизи № 258 від 3 листопада 2006 року убачається, що на взутті ОСОБА_1 виявлено кров потерпілої.

Як на підтвердження винуватості ОСОБА_1 в умисному вбивстві, суд підставно послався й на дані, що є у протоколі відтворення обстановки та обставин події і фототаблиці до нього. Так, у ході проведення вказаної слідчої дії, ОСОБА_1 показав на місці та детально розповів про обставини вчинення злочину. Зокрема, засуджений пояснив та продемонстрував як він, перебуваючи у будинку потерпілої, розбив об край столу порожню пляшку та завдав нею удар потерпілій у шию. Потерпіла продовжувала кричати, тоді він знову вдарив розбитою пляшкою у ділянку шиї ОСОБА_2

Показання засудженого, які він давав у ході відтворення обстановки та обставин події, повністю узгоджуються із показаннями свідків та із даними, що є у письмових доказах. З огляду на наведене, посилання ОСОБА_1 про те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а також про те, що у справі допущено неповноту дослідження доказів, не можна визнати обгрунтованими.

Твердження засудженого, що свідки обмовили його через застосування до них незаконних методів, позбавлені підстав.

Перевіривши вказані докази у судовому засіданні, суд, належним чином умотивував своє рішення й дійшов обгрунтованого висновку щодо кваліфікації злочинні дій ОСОБА_1 саме за ч.1 ст.115 КК України (2341-14) . При цьому суд критично оцінив показання винуватого, які він давав у судовому засіданні. Даних про те, що засуджений діяв у стані сильного душевного хвилювання внаслідок неправомірної поведінки потерпілої, у справі не встановлено.

Апеляційний суд, перевіривши доводи ОСОБА_1 не знайшов підстав для їх задоволення. Колегія суддів знаходить рішення суду апеляційної інстанції переконливим.

Iстотних порушень кримінально-процесуального закону, що тягнуть скасування чи зміну судових рішень, не знайдено.

Призначене ОСОБА_1 покарання, відповідає вимогам ст.65 КК України (2341-14) . При цьому, суд належним чином урахував дані про особу засудженого, ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що обтяжують покарання та обгрунтовано обрав винному покарання у виді позбавлення волі, яке є достатнім і необхідним. Підстав для пом'якшення покарання не знайдено.

Однак, рішення суду про застосування до ОСОБА_1 на підставі ст.96 КК України (2341-14) примусового лікування від алкоголізму за місцем відбування покарання не можна визнати обгрунтованим. Згідно з цією нормою кримінального закону примусове лікування може бути застосоване судом до осіб, які вчинили злочини та страждають на хвороби, що становлять небезпеку для здоров'я інших осіб, а алкоголізм, відповідно діючого законодавства, до таких хвороб не належить.

Тому судові рішення щодо ОСОБА_1 необхідно змінити та виключити з них рішення про застосування до засудженого примусового лікування від алкоголізму за місцем відбування покарання.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.395, 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

у х в а л и л а:

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Iванківського районного суду Київської області від 13 березня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 травня 2007 року щодо ОСОБА_1 змінити.

Виключити з вироку рішення суду про застосування до ОСОБА_1 на підставі ст.96 КК України (2341-14) примусового лікування від алкоголізму за місцем відбування покарання.