Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Кравченка К.Т.,

суддів

Кузьменко О.Т., Мороза М.А.

розглянула у судовому засіданні 10 квітня 2008 року в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Луганської області на вирок Рубіжанського міського суду Луганської області від 11 червня 2007 року, яким

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1, уродженця

с. Нова Краснянка Кременського району

Луганської області, не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 364 КК України (2341-14) на 2 роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, строком 2 роки, за ч. 2 ст. 364 КК України (2341-14) на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, строком 2 роки, а на підставі ст. 70 КК України (2341-14) за сукупністю злочинів остаточно визначено 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, строком 2 роки. На підставі ст. 75 КК України (2341-14) його звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, являючись посадовою особою - директором Рубіжанського учбового-виробничого підприємства Українського товариства спілки сліпих (УВП УТСС), у період із грудня 2005 року по грудень 2006 року у м. Рубіжному Луганської області, зловживаючи службовим становищем, умисно з корисливих мотивів, всупереч інтересам служби, в інтересах третіх осіб, без погодження з ЦК УТСС, продавав іншим підприємствам майно УВП УТСС за нижчими цінами та покупав в інших підприємствах майно для потреб УВП УТСС за вищими цінами, а різницю витрачав на виплату заробітної плати працівникам, заборгованості в Пенсійний фонд й виконавчу службу та на інші потреби підприємства. Унаслідок злочинній діяльності ОСОБА_1 УТСС було завдано значну матеріальну шкоду, у тому числі зі спричиненням тяжких наслідків, на суму 57 790 грн., 115 375 грн., 62 686 грн., 15 600 грн. та 13 787 грн.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні зазначених злочинів й правильності кваліфікації його дій, просить скасувати вирок і направити справу на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону. Посилається на те, що всупереч вимогам п. 3 ст. 61 КК України (2341-14) суд призначив ОСОБА_1, який є пенсіонером, покарання у виді обмеження волі. Указує, що суд порушив також вимоги ч. 1 ст. 70 КК України (2341-14) , не визначивши остаточне покарання за сукупністю злочинів.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно задоволенню не підлягає.

Заступник прокурора Луганської області, звертаючись до Верховного Суду України з касаційним поданням, долучив до нього вирок, завірений мокрою печаткою суду, із якого убачається, що ОСОБА_1 остаточне покарання на підставі ст. 70 КК України (2341-14) не призначалось. Проте, згідно вироку суду, який міститься у матеріалах справи, ОСОБА_1 призначено покарання за кожен злочин окремо, та визначено остаточне покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України (2341-14) .

З метою з'ясування причини зазначеної розбіжності та встановлення, яке саме рішення дійсно було прийнято судом першої інстанції, Верховний Суд України зняв кримінальну справу щодо ОСОБА_1 із касаційного розгляду та направив голові апеляційного суду Луганської області для проведення службової перевірки.

За результатами службової перевірки встановлено, що суддею постановлено та оголошено вирок, який містіться у матеріалах справи. Аналогічна копія вироку була направлена судом у прокуратуру для долучення до наглядового провадження.

Що стосується копії вироку, долученої прокурором до касаційного подання, то згідно висновку службової перевірки секретарем судового засідання було помилково надано прокурору копію проекту вироку, не підписаного суддею.

З вироку, що міститься у матеріалах справи, убачається, що суд виконав передбачені законом правила призначення покарання. Зокрема, суд, призначивши ОСОБА_1 покарання за кожен злочин окремо, визначив остаточне покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України (2341-14) шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, після чого звільнив засудженого від відбування основного покарання на підставі ст. 75 КК України (2341-14) з випробуванням з іспитовим строком та покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України (2341-14) .

Доводи прокурора про порушення судом вимог п. 3 ст. 61 КК України (2341-14) також є необгрунтованими.

Зокрема, відповідно до положень ч. 3 ст. 61 КК України (2341-14) покарання у виді обмеження волі не застосовується до осіб, які досягли пенсійного віку, тобто 55 років для жінок та 60 років для чоловіків.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 народився IНФОРМАЦIЯ_1, тобто на момент оголошення вироку йому виповнилось 55 років. Тому призначене йому покарання у виді обмеження волі на певний строк відповідає вимогам кримінального закону.

Тому твердження прокурора про неправильне застосування судом кримінального закону є безпідставними.

Вивченням матеріалів справи не виявлено порушень кримінально-процесуального закону, які тягнуть скасування постановлених у справі судових рішень.

Отже, підстав для задоволення касаційного подання прокурора й призначення справи до касаційного розгляду колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 394 КПК України (1001-05) , колегія суддів

у х в а л и л а :

у задоволенні касаційного подання прокурора відмовити.