5-748км08 Про заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості, відкрите заволодіння майном потерпілого - Текст документа

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 08 квітня 2008 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_4, захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 03 квітня 2007 року щодо ОСОБА_4 і ОСОБА_7.

Вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 грудня 2006 року

IНФОРМАЦIЯ_1,

уродженця м. Кіровограда, громадянина України,

раніше судимого 13 березня 2000 року

Жовтневим районним судом м. Києва

за частинами 2, 3 ст. 140 КК України (в ред. 1960 (2001-05) року)

до покарання у виді позбавлення волі строком на

чотири роки, звільненого 04 жовтня 2002 року постановою

Петровського районного суду Кіровоградської області

умовно-достроково на один рік і один місяць та двадцять сім днів,

засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України (2341-14) до покарання у виді позбавлення волі строком на вісім років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

IНФОРМАЦIЯ_2,

уродженця с. Павлівка Світловодського району

Кіровоградської області, громадянина України,

раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України (2341-14) до покарання у виді позбавлення волі строком на сім років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Постановлено стягнути з ОСОБА_4 і ОСОБА_7. на користь потерпілого ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної та моральної шкоди солідарно 11 436,68 грн. грн.; на користь НДЕКЦ при УМВС України в Кіровоградській області судові витрати за проведення експертизи по 59,15 грн. з кожного.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 03 квітня 2007 року зазначений вирок змінено: дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) , а ОСОБА_7. - за ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) та призначено покарання у виді позбавлення волі:

ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 296 КК України (2341-14) - строком на два роки; за ч. 1 ст. 122 КК України (2341-14) - строком на два роки; за ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) - строком на п'ять років. На підставі ст. 70 КК України (2341-14) шляхом часткового складання призначених покарань остаточно ОСОБА_4 визначено покарання у виді позбавлення волі строком на шість років;

ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) - строком на чотири роки.

У решті вирок залишено без зміни.

З урахуванням внесених апеляційною інстанцією у вирок змін, ОСОБА_4 засуджено за те, що він 02 липня 2004 року о 23-й годині, перебуваючи на десятому поверсі під'їзду АДРЕСА_1, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, супроводжуючи свої дії винятковим цинізмом, умисно завдав не менш як сім ударів по голові та тулубу ОСОБА_2, заподіявши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження, що спричинили тривалий розлад здоров'я потерпілого.

Крім того, ОСОБА_4 разом із ОСОБА_7 того ж дня відкрито викрали майно ОСОБА_2 на загальну суму 355,60 грн.

Як убачається із змісту касаційної скарги засудженого ОСОБА_4, в ній порушується питання про зміну ухвали апеляційного суду у зв'язку з тим, що кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) є зайвою, та про призначення покарання за ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 122 КК України (2341-14) у виді позбавлення волі строком на два роки зі звільненням від його відбуванням з випробуванням. Одночасно засуджений ставить питання про скасування судових рішень з направленням справи на нове розслідування.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_4, покликаючись на неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, просить ухвалу апеляційного суду змінити: перекваліфікувати дії ОСОБА_4 на ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 185 КК України (2341-14) та призначити покарання на підставі ст. 75 КК України (2341-14) . При цьому захисник зазначає, що суд безпідставно кваліфікував дії засудженого за ч. 1 ст. 296 КК України (2341-14) , оскільки громадський порядок останній не порушував. Заперечує наявність попередньої змови із ОСОБА_7 на заволодіння майном потерпілого. На думку захисника, ОСОБА_4 вчинив крадіжку, оскільки, здійснюючи викрадення, вважав, що робить це непомітно для потерпілого.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, посилаючись на обставини, які пом'якшують покарання, просить ухвалу апеляційного суду змінити і призначити ОСОБА_7 більш м'яке покарання, ніж передбачено законом.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення захисника ОСОБА_1, який підтримав касаційні скарги, пояснення потерпілого ОСОБА_2 і його представника ОСОБА_3 про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг, думку прокурора про законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційні скарги засудженого і захисників не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 64 КПК України (1001-05) , при провадженні досудового слідства і розгляді кримінальної справи в суді серед інших обставин підлягають доказуванню винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину.

За цим законом кваліфікація злочинів проводиться залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій.

Фактичні обставини справи, які були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК України (1001-05) у касаційному порядку перегляду не підлягають, а тому колегія суддів виходить з фактичних обставин справи, встановлених судом.

Висновок апеляційного суду про вчинення ОСОБА_4 хуліганства й умисного заподіяння потерпілому ОСОБА_2 середньої тяжкості тілесного ушкодження та відкритого викрадення майна

ОСОБА_2 за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_7 відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.

Як видно із матеріалів справи, ОСОБА_4 в ході досудового слідства не заперечував своєї участі у вчиненні злочинів щодо потерпілого ОСОБА_2 і давав показання про їх обставини.

При цьому ОСОБА_4 показав, що 02 липня 2004 року о 23 год. у під'їзді будинку АДРЕСА_1 на зауваження ОСОБА_2 щодо освітлення коридору він завдав йому побої і, заподіявши тілесні ушкодження, повернувся до квартири ОСОБА_8. Через деякий час, як ствердив ОСОБА_4, вони з ОСОБА_7 вийшли із квартири і, побачивши на сходовій площадці побитого потерпілого ОСОБА_2, відкрито заволоділи його майном.

Згідно із показаннями ОСОБА_7., він визнав, що, побачивши побитого потерпілого ОСОБА_2, вони з ОСОБА_4 підійшли до нього і останній почав його обшукувати. ОСОБА_2 схопив його, ОСОБА_7., за ногу і він рукою завдав йому кількох ударів.

Свідок ОСОБА_8 ствердив, що в під'їзді будинку між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 виник конфлікт через освітлення коридору і останній побив потерпілого, заподіявши йому тілесні ушкодження. Через деякий час ОСОБА_4 і ОСОБА_7 вийшли на площадку, де обшукали потерпілого та відкрито заволоділи майном ОСОБА_2

Згідно з даними висновку судово-медичної експертизи, у потерпілого ОСОБА_2 виявлено середньої тяжкості тілесні ушкодження (т. 1, а. с. 145-149).

Таким чином, ці та інші наведені у вироку докази переконливо свідчать про вчинення ОСОБА_4 хуліганства й умисного заподіяння потерпілому ОСОБА_2 середньої тяжкості тілесного ушкодження та відкритого викрадення його майна за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_7 і винність засуджених у вчиненні цих злочинів доведена повністю, кваліфікація дій ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 186 КК і ОСОБА_7. - за ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) є правильною, а доводи скарг щодо неправильного застосування кримінального закону - безпідставними.

Апеляційним судом правильно оцінено зібрані у справі докази про те, що дії ОСОБА_4 були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, оскільки були вчинені засудженим в під'їзді багатоквартирного будинку у відповідь на зауваження потерпілого і супроводжувались насильством із завданням ОСОБА_2 побоїв та заподіянням йому тілесних ушкоджень у зв'язку із прагненням виявити грубу силу.

Приймаючи рішення щодо кваліфікації дій ОСОБА_4 за ч. 1

ст. 122 КК України (2341-14) , судом враховано вимоги статті 33 КК України (2341-14) щодо сукупності злочинів і обов'язку окремої кваліфікації кожного злочину, що утворюють сукупність.

Колегія суддів вважає необгрунтованими й доводи щодо неправильної кваліфікації дій засудженого ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) , оскільки викрадення ОСОБА_4 і ОСОБА_7 майна у потерпілого ОСОБА_2 було помічене сторонніми особами, зокрема очевидцем злочину ОСОБА_8 і цю обставину засуджені не тільки усвідомлювали, але й нехтували нею, що стверджено свідком ОСОБА_8

Покарання ОСОБА_4 і ОСОБА_7 обрано відповідно вимог ст. 65 КК України (2341-14) з урахуванням тяжкості вчинених злочинів, даних про особу і є необхідним й достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів. Підстав для пом'якшення покарання засудженим колегія суддів не вбачає.

Вивченням матеріалів справи не виявлено порушень кримінально-процесуального закону, які тягнуть скасування або зміну постановлених у справі судових рішень.

Керуючись статтями 394 - 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

касаційні скарги засудженого ОСОБА_4, захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 03 квітня 2007 року щодо ОСОБА_4 і ОСОБА_7 - без зміни.