Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного

Суду України у складі:

головуючого

Косарєва В.I.,

суддів

Пекного С.Д. і Нікітіна Ю.I.,

за участю прокурора

Ковтун Н.Я.,

потерпілої

ОСОБА_2

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 08 квітня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_3 на вирок апеляційного суду Сумської області від 27 грудня 2007 року.

Вироком Шосткінського міськрайонного суду Сумської області від 22 жовтня 2007 року

ОСОБА_1, IНФОРМАЦIЯ_1, уродженця м. Шостки Сумської області, раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) до покарання у виді обмеження волі строком на два роки і шість місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 30 000 гривень.

Вироком апеляційного суду Сумської області від 27 грудня 2007 року вирок Шосткінського міськрайонного суду Сумської області від 22 жовтня 2007 року в частині призначення покарання скасовано і постановлено свій вирок.

ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України (2341-14) до покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки.

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 27 грудня 2007 року вирок Шосткінського міськрайонного суду Сумської області від 22 жовтня 2007 року скасовано в частині вирішення цивільного позову з направленням справи на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним у том, що 09 липня 2007 року о 2 год. 30 хв. на вул. Бабушкіна у м. Шостка Сумської області, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння та керуючи автомобілем Ауді 80 НОМЕР_1, порушив п. п. 2.9, 12.3, 12.4 Правила дорожнього руху та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4, спричинивши смерть потерпілого.

У касаційній скарзі захисника ОСОБА_3 порушується питання про зміну вироку апеляційного суду Сумської області і пом'якшення

ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України (2341-14) до одного року обмеження волі. У доводах захисника зазначається про те, що суд не з'ясував обставин, які пом'якшують покарання, і не врахував, що особі має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Захисник вважає, що апеляційний суд безпідставно визнав обставини вчинення злочину, які охоплюються диспозицією статті, обставинами, які обтяжують покарання. Суд не врахував щире каяття засудженого, його активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданої матеріальної шкоди, особу винного, який був раніше не судимий і є молодого віку, позитивно характеризується.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, заперечення потерпілої ОСОБА_2 щодо задоволення касаційної скарги, думку прокурора Ковтун Н.Я. про законність і обгрунтованість вироку, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необгрунтованою з наступних підстав.

Висновок суду про вчинення ОСОБА_1 порушення правил безпеки дорожнього руху, які спричинили смерть потерпілого ОСОБА_4, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується дослідженими в судовому засіданні і наведеними у вироку доказами.

Подія злочину, доведеність винності та правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України (2341-14) в касаційній скарзі не оспорюються.

Що ж стосується доводів касаційної скарги про порушення щодо ОСОБА_1 загальних засад призначення покарання, то такі на думку колегії суддів є безпідставними.

Обгрунтовуючи свій висновок щодо призначення покарання, колегія суддів виходила з того, що відповідно до вимог ст. 65 КК України (2341-14) при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Визнавши ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, який законом віднесено до категорії тяжких, і призначаючи покарання, апеляційний суд правильно послався на те, що ОСОБА_1 необгрунтовано було призначено більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, оскільки суд першої інстанції не врахував ступеня тяжкості злочину і особу винного.

Апеляційний суд правильно зазначив про необхідність призначення

ОСОБА_1 покарання необхідного й достатнього для його виправлення та попередження нових злочинів.

Зокрема, цей суд обгрунтовано визначив ступінь тяжкості цього злочину не лише за його класифікацією, а взяв до уваги і фактичні обставини справи.

Наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновку апеляційного суду щодо необхідності застосування більш суворого покарання.

Колегія суддів вважає, що наведені у доводах скарги обставини, що пом'якшують покарання ОСОБА_1, не містять якісних характеристик, які б зменшували ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину до такого рівня, який би виходив за межі, типові для злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту.

Приймаючи рішення про необхідність застосування більш суворого покарання, апеляційний суд правильно врахував і особу ОСОБА_1, який у молодому віці керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння і втік з місця події, залишивши потерпілого.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що вирок апеляційного суду є законним і обгрунтованим, а доводи касаційної скарги - безпідставні.

Керуючись статтями 394 - 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів Верховного Суду України

у х в а л и л а:

касаційну скаргу захисника ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду Сумської області від 27 грудня 2007 щодо ОСОБА_1 - без зміни.