5-1436км08 Про пограбування - Текст документа

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 3 квітня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_1. на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2006 року та хвалу Апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2007 року.

Вироком місцевого суду

IНФОРМАЦIЯ_1

уродженку та жительку м. Одеса,

раніше судиму:

- 12 листопада 2002 року Ленінським районним судом м. Одеса за ч.1 ст.309 КК України (2341-14) до позбавлення волі на 1 рік 6 місяців з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік;

- 20 грудня 2004 року Суворовським районним судом м. Одеса до позбавлення волі на 4 роки з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки,

засуджено за ч.3 ст.186 КК України (2341-14) до позбавлення волі на чотири роки.

На підставі ст.71 КК України (2341-14) ОСОБА_1. за сукупністю вироків остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на п'ять років.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2. та ОСОБА_3., судові рішення щодо яких не оскаржуються.

Як визнав суд, 13 серпня 2005 року, у вечірній час, ОСОБА_1., за попередньою змовою із ОСОБА_2та ОСОБА_3., з метою відкритого заволодіння чужим майном, підійшли до будинку АДРЕСА_1. ОСОБА_3., постукавши у двері будинку, самовільно привласнивши собі владні повноваження, назвався співробітником міліції. На його вимогу ОСОБА_4. відчинив двері і впустив засуджених у будинок. ОСОБА_1. та ОСОБА_2., погрожуючи ОСОБА_4. та ОСОБА_5. застосуванням насильства, що не є небезпечним для здоров'я, відкрито заволоділи телевізором "JVC", DVD програвачем "LG", авто магнітолою, мобільним телефоном та іншим майном, на загальну суму 1 640 грн., що належали ОСОБА_6.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2007 року апеляції засудженого ОСОБА_2. та його захисника задоволено. Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2006 року щодо ОСОБА_2. змінено. На підставі ст.75 КК України (2341-14) ОСОБА_2. звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені п.п.2, 3, 4 ст.76 КК України (2341-14) . Апеляцію ОСОБА_1. залишено без задоволення, а вирок щодо неї - без зміни.

У касаційній скарзі, як видно із її змісту, ОСОБА_1. вказує, що співучасники злочину обмовили її, вказавши, що вона організувала вчинення злочину, на досудовому слідстві до неї застосовувалися незаконні методи, у справі порушено кримінально-процесуальний закон та її право на захист. Крім того, ОСОБА_1. вважає, що суд безпідставно не ознайомив її із технічним записом судового процесу. Просить призначити їй покарання із застосуванням ст.69 КК України (2341-14) , урахувавши те, що вона має на утриманні двоє неповнолітніх дітей та ряд тяжких захворювань.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги засудженої, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Висновок суду першої інстанції, щодо доведеності винності ОСОБА_1. у повторному вчиненні грабежу, за обставин вказаних у вироку, стверджується сукупністю зібраних та перевірених судом доказів, і є правильним.

На обгрунтування свого висновку суд підставно послався на показання засудженого ОСОБА_3., який у судовому засіданні повністю визнав себе винним у вчиненні грабежу за попередньою змовою із ОСОБА_1. та детально розповів про обставини його вчинення і про роль засудженої.

На підтвердження винності ОСОБА_1. суд послався й на показання свідків ОСОБА_5., ОСОБА_4., ОСОБА_7., потерпілої ОСОБА_6., які повністю викривають ОСОБА_1. у відкритому викраденні чужого майна. Зокрема, свідки ОСОБА_5. та ОСОБА_4. повідомили, що 13 серпня 2005 року, у вечірній час, до будинку АДРЕСА_1, де вони проживали, зайшли засуджені, та погрожуючи розправою, відкрито заволоділи телевізором, плеєром, магнітолою та телефоном. Свідки пояснили, що ОСОБА_3. та ОСОБА_2. діяли за вказівкою ОСОБА_1.

Показання свідків повністю узгоджуються з іншими доказами у справі, а саме, з даними, що є у протоколах добровільної видачі викрадених речей, впізнання цих речей, пред'явлення осіб для впізнання, під час яких свідки ОСОБА_4. та ОСОБА_5. впізнали відповідно ОСОБА_2. і ОСОБА_3., як осіб, котрі відкрито заволоділи майном потерпілої, очних ставок між вказаними свідками та засудженими, яким суд дав належну оцінку та підставно поклав в основу обвинувального вироку.

За таких обставин посилання винної про те, що засуджені обмовили її, не можна визнати обгрунтованим.

Посилання ОСОБА_1. на те, що на досудовому слідстві до неї застосовувалися незаконні методи, було предметом перевірки і не знайшло підтвердження. Заява засудженої відповідного змісту була перевірена прокуратурою Суворовського району м. Одеси і за результатами її перевірки 7 квітня 2006 року відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо слідчого Хаджибєєвського ВМ Суворовського РВ ВМУ УМВС України в Одеській області ОСОБА_8. (а/с 243). Постанова прокуратури не скасована і засудженою не оскаржувалася.

Що стосується твердження ОСОБА_1. про порушення кримінально-процесуального закону в частині ознайомлення її з матеріалами кримінальної справи, то воно позбавлене підстав. Так, засуджена неодноразово зверталася до суду із клопотаннями про ознайомлення її зі справою, які судом були задоволені. Однак, ОСОБА_1. умисно затягувала ознайомленні зі справою, тому суд обгрунтовано відмовив у подальшому ознайомленні (а/с 355, 394). Зауваження ОСОБА_1. на протокол судового засідання були предметом розгляду суду.

Твердження винної про те, що суд безпідставно відмовив її в ознайомленні з технічним записом у повному обсязі, не можна визнати підставними, оскільки, як убачається із постанови Апеляційного суду Одеської області від 11 квітня 2007 року, суд апеляційної інстанції кримінальну справу щодо ОСОБА_1. повернув до місцевого суду для виконання вимог ст.ст.88, 88-1, 88-2 КПК України (1001-05) , вказавши, що відтворенню підлягають ті фрагменти судового процесу, правильність відображення яких у протоколі судового засідання оспорюється засудженою.

Посилання ОСОБА_1. про порушення її права на захист, не можна визнати підставним, оскільки на досудовому слідстві вона відмовилася від участі захисника (а/с 77, 78), а у суді першої інстанції її права захищав адвокат ОСОБА_9.

Доводи засудженої аналогічного змісту були перевірені судом апеляційної інстанції, який не знайшов підстав для їх задоволення. З таким рішенням погоджується й колегія суддів Верховного Суду України.

Призначаючи засудженій покарання, суд дотримався вимог ст.65 КК України (2341-14) , урахував тяжкість вчиненого злочину, дані про особу засудженої та конкретні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому судом ураховано те, що винна має на утриманні неповнолітніх дітей, тяжко хвора, а також і те, що характеризується вона посередньо, раніше неодноразово судима, злочин вчинила у період іспитового строку. З огляду на вказані обставини, суд дійшов обгрунтованого висновку, що виправлення ОСОБА_1. не можливе без ізоляції її від суспільства, призначивши винній покарання, яке є необхідним і достатнім.

Підстав для застосування ст.69 КК України (2341-14) чи звільнення ОСОБА_1. від відбування покарання з випробуванням (ст.75 чи 79 КК України (2341-14) ), не знайдено.

Iстотних порушень кримінально-процесуального закону, що тягнуть скасування чи зміну судових рішень, не встановлено.

Не вбачаючи підстав для задоволення касаційної скарги засудженої, колегія суддів не знаходить підстав і для призначення справи до касаційного розгляду з викликом осіб, зазначених у ст.384 КПК України (1001-05) .