5-860км08 Про хуліганство, що супроводжувалося особливою зухвалістю - Текст документа

розглянула в судовому засіданні 1 квітня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Полтавської області на вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 серпня 2007 року щодо ОСОБА_1.

Зазначеним вироком засуджено

IНФОРМАЦIЯ_1,

раніше не судимого,

- за ч.1 ст.296 КК України (2341-14) із застосуванням ст.69 КК України (2341-14) до покарання у виді громадських робіт на строк 100 годин.

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 10.06.2007 року близько 1 год. 30 хв., будучи в стані алкогольного сп'яніння, біля будинку № 3 по вул. Кошового у с. Михнівці Лубенського району Полтавської області безпричинно, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, пристав до потерпілого ОСОБА_2 й побив його, заподіявши легкі тілесні ушкодження, що потягли короткочасний розлад здоров'я.

У апеляційному порядку вирок не оскаржено не було.

У касаційному поданні заступник прокурора Полтавської області доводить, що суд при призначенні ОСОБА_1 покарання за ч.1 ст.296 КК України (2341-14) неправильно застосував ст.69 КК України (2341-14) , визначивши покарання у виді громадських робіт, яке є більш суворим, ніж штраф, передбачений санкцією ч. 1 ст. 296 КК України (2341-14) . Окрім того, зазначає, що покарання у виді громадських робіт не відповідає тяжкості вчиненого засудженим злочину та даним про його особу внаслідок м'якості, та вважає необхідним призначити засудженому покарання у виді арешту. Також стверджує, що суд при кваліфікації дій ОСОБА_1 безпідставно визначив як кваліфікуючу ознаку хуліганства те, що воно супроводжувалось винятковим цинізмом. Просить вирок щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення прокурора на підтримання касаційного подання в частині виключення з вироку кваліфікуючої ознаки хуліганства - винятковий цинізм, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, і правильність кваліфікації судом дій засудженого за ч. 1 ст. 296 КК України (2341-14) у касаційному поданні не заперечуються.

Разом з тим, дії ОСОБА_1 кваліфіковані судом за ч.1 ст.296 КК України (2341-14) як хуліганство, що супроводжувалось особливою зухвалістю та винятковим цинізмом.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 22.12.2006 року "Про судову практику у справах про хуліганство" (va010700-06) , хуліганством, яке супроводжувалось винятковим цинізмом, можуть бути визнані дії, поєднані з демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності чи грубої непристойності та інше.

У вироку не наведено даних, які б свідчили про те, що ОСОБА_1, безпричинно побивши неповнолітнього ОСОБА_2 та заподіявши йому легкі тілесні ушкодження, що потягли короткочасний розлад здоров'я, вчинив хуліганство, що супроводжувалося винятковим цинізмом.

За таких обставин зазначена кваліфікуюча ознака хуліганства підлягає виключенню з вироку суду.

Також при призначенні покарання ОСОБА_1 суд неправильно застосував ст.69 КК України (2341-14) , призначивши засудженому покарання у виді громадських робіт.

Так, санкцією ч.1 ст.296 КК України (2341-14) , передбачено покарання у виді штрафу, арешту або обмеження волі.

Згідно зі ст.ст. 98, 99 КК України (2341-14) до неповнолітніх, визнаних винуватими у вчиненні злочину, не застосовується основне покарання у виді обмеження волі, а штраф може бути застосований лише до тих неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.

Як видно зі справи, такого доходу, коштів чи майна ОСОБА_1, який був учнем середньої школи, не мав. Тобто, за ч. 1 ст. 296 КК України (2341-14) йому відповідно до вимог ст.ст. 98, 99, 101 КК України могло бути призначено покарання тільки у виді арешту.

Згідно з вимогами ст. 69 КК України (2341-14) , за наявності певних умов суд вправі призначити особі основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин.

Вказаною статтею не передбачено можливості призначення засудженому із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) покарання більш суворого, ніж зазначене у санкції статті, за якою його засуджено. Тобто, суд був не вправі застосовувати ст. 69 КК України (2341-14) і призначати ОСОБА_1 покарання у виді громадських робіт, яке є більш суворим видом покарання, ніж штраф, передбачений як вид покарання у санкції ч. 1 ст. 296 КК України (2341-14) .

З огляду на викладене, судом при призначенні покарання ОСОБА_1 було неправильно застосовано кримінальний закон - статтю 69 КК України (2341-14) і безпідставно призначено покарання у виді громадських робіт.

Однак при призначенні покарання ОСОБА_1 суд, урахувавши тяжкість вчиненого ним злочину, дані про його особу, а саме те, що ОСОБА_1 злочин учинив вперше, навчався у школі, позитивно характеризувався за місцем проживання і навчання, є постраждалим від Чорнобильської катастрофи, приніс вибачення потерпілому за скоєне, та обгрунтовано визнавши обтяжуючою його покарання обставиною - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, а пом'якшуючими покарання обставинами - повне визнання вини, щире каяття, вчинення злочину неповнолітнім, дійшов правильного висновку про неможливість призначення ОСОБА_1 за вчинений злочин покарання у виді арешту внаслідок суворості такого покарання.

Ураховуючи викладене, ту обставину, що в касаційному поданні прокурором не наведено жодної обставини та даних про особу засудженого, які б давали підстави для висновку про необхідність призначення йому більш суворого покарання у виді арешту, а також те, що покарання у виді штрафу, яке передбачено санкцією ч. 1 ст. 296 КК України (2341-14) , за вимогами ст. 51 КК України (2341-14) є найбільш м'яким основним покаранням з усіх видів покарань, передбачених КК України (2341-14) , й воно не могло бути призначено неповнолітньому ОСОБА_1, суду належало виходити з того, що у такому випадку засудженого належало звільнити від покарання за ч. 1 ст. 296 КК України (2341-14) , а не застосовувати ст. 69 КК України (2341-14) .

З огляду на викладене, колегія суддів, враховуючи вимоги ст. 74 КК України (2341-14) та роз'яснення п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , вважає, що ОСОБА_1 належить звільнити від покарання за ч.1 ст. 296 КК України (2341-14) .

Керуючись ст. ст. 394-396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

у х в а л и л а :

касаційне подання заступника прокурора Полтавської області задовольнити частково.

Вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 серпня 2007 року щодо ОСОБА_1 змінити: виключити з вироку при кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 296 КК України (2341-14) посилання на вчинення хуліганства з винятковим цинізмом, а також виключити з вироку призначення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 296 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) покарання у виді громадських робіт на строк 100 годин та звільнити його від покарання за ч. 1 ст. 296 КК України (2341-14) .