Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

головуючого

Паневіна В.О.,

суддів

Коротких О.А., Гриціва М.I.,

за участю прокурора

Парусова А.М.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 1 квітня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Полтавської області на вирок Гребінківського районного суду Полтавської області від 23 березня 2007 року щодо ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3. та ОСОБА_4., яким

ОСОБА_1

IНФОРМАЦIЯ_1

раніше судимого 16 листопада 2004 року

за ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) із застосуванням

ст. 69 КК України (2341-14) на один рік позбавлення волі,

на підставі ст. 75 КК України (2341-14) звільненого від

відбування покарання з випробуванням

з іспитовим строком один рік,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) до позбавлення волі на строк один рік; за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) до позбавлення волі на строк шість місяців.

На підставі ст. 70 КК України (2341-14) за сукупністю злочинів шляхом повного складання покарань ОСОБА_1. визначено остаточне покарання один рік і шість місяців позбавлення волі.

На підставі ст. ст. 75, 76 КК України (2341-14) засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік з покладенням обов'язків повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи та періодично з'являтися в ці органи на реєстрацію;

ОСОБА_2,

IНФОРМАЦIЯ_1,

такого, що не має судимості

згідно ст. 89 КК України (2341-14) ,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) до позбавлення волі на строк один рік; за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) до позбавлення волі на строк шість місяців.

На підставі ст. 70 КК України (2341-14) за сукупністю злочинів шляхом повного складання покарань ОСОБА_2. визначено остаточне покарання один рік і шість місяців позбавлення волі.

На підставі ст. ст. 75, 76 КК України (2341-14) засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік з покладенням обов'язків повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи та періодично з'являтися на реєстрацію в органи кримінально-виконавчої системи;

ОСОБА_3,

IНФОРМАЦIЯ_2

таку, що не має судимості,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) до позбавлення волі на строк один рік; за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) до позбавлення волі на строк шість місяців.

На підставі ст. 70 КК України (2341-14) за сукупністю злочинів шляхом повного складання покарань ОСОБА_3. визначено остаточне покарання один рік і шість місяців позбавлення волі.

На підставі ст. ст. 75, 76 КК України (2341-14) засуджену звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік з покладенням обов'язків повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи та періодично з'являтися в ці органи на реєстрацію;

ОСОБА_4,

IНФОРМАЦIЯ_3

такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) до арешту на строк шість місяців.

На підставі ст. ст. 75, 76 КК України (2341-14) засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік з покладенням обов'язків повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи та періодично з'являтися в ці органи на реєстрацію.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3. та ОСОБА_4. визнано винними у вчиненні злочинів за таких обставин.

5 жовтня 2006 року близько 8 год. 30 хв., ОСОБА_1., ОСОБА_2. та ОСОБА_3. за попередньою змовою між собою проникли на територію Локомотивного депо станції Гребінка Полтавської області, звідки вчинили крадіжку майна на суму 858 грн. 50 коп.

13 жовтня 2006 року близько 7 год. ОСОБА_2., ОСОБА_3. та ОСОБА_1. за попередньою змовою між собою проникли на вказану територію, звідки вчинили таємне викрадення майна на суму 849 грн.68 коп.

16 жовтня 2006 року ОСОБА_1. за попередньою змовою з ОСОБА_3. проникли на вказану територію, звідки викрали майно на суму 849 грн.68 коп.

18 жовтня 2006 року близько 8 год. 30 хв., ОСОБА_1., ОСОБА_3. та ОСОБА_2. за попередньою змовою між собою проникли на вказану територію, звідки таємно викрали майно на суму 849 грн.68 коп.

9 листопада 2006 року близько 7 год. 30 хв., ОСОБА_2., ОСОБА_1. та ОСОБА_4. за попередньою змовою між собою, з вказаної території намагалися таємно викрасти два верхніх кожуха редукторів ко лісно-моторних блоків локомотива, проте злочин до кінця не довили з причин, що не залежали від їх волі.

У касаційному поданні та доповненні до нього прокурор порушує питання про скасування вироку з направленням справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, істотними порушеннями кримінально-процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засуджених внаслідок м'якості. Зокрема, прокурор вказує на те, що в резолютивній частині вироку суд необгрунтовано призначив ОСОБА_3. покарання за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) у виді шести місяців позбавлення волі, оскільки органами досудового слідства вказаний злочин їй не інкримінувався. Також прокурор зазначає, що за епізодом замаху на відкрите викрадення майна від 9 листопада 2006 року у вироку не вказана його вартість. На його думку, у мотивувальній частині вироку суд необгрунтовано вказав, що засуджений ОСОБА_4., вчинив замах на крадіжку чужого майна повторно. Крім того, прокурор зазначає, що суд у вступній частині вироку щодо ОСОБА_4. та ОСОБА_1. безпідставно вказав, що вони раніше судимі. Також прокурор стверджує, що суд, призначаючи покарання засудженим ОСОБА_1. та ОСОБА_2. за ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) на обгрунтування свого рішення доводів не навів, також відсутні мотиви про звільнення засуджених від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України (2341-14) . Крім того, прокурор стверджує, що суд, призначивши покарання ОСОБА_4. за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) у виді арешту, необгрунтовано звільнив його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України (2341-14) . На думку прокурора суд, в порушення вимог ч. 2 ст. 63 КК України (2341-14) , призначив покарання ОСОБА_1. та ОСОБА_2. за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) у виді шести місяців позбавлення волі.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора Парусова А.М., який підтримав касаційне подання та просив скасувати вирок, а справу направити на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Резолютивна частина обвинувального вироку суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 335 КПК України (1001-05) , оскільки в ній викладаються конкретні рішення суду, що повинні логічно випливати з описово-мотивувальної частини.

Однак, як убачається з матеріалів справи, судом при розгляді справи вказані вимоги закону дотримані не були.

Відповідно до ст. 275 КК України (2341-14) розгляд справи провадиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред'явленого їм обвинувачення.

Як убачається з матеріалів справи, досудовим слідством ОСОБА_3. було пред'явлено обвинувачення за ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) за вчинення нею крадіжок майна за попередньою змовою з ОСОБА_1., ОСОБА_2.

У мотивувальній частині вироку при формулюванні обвинувачення визнаного доведеним суд, кваліфікував дії засудженої за ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) . Проте, у резолютивній частині вироку, суд призначив ОСОБА_3. покарання за ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) , а також і за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) .

Таким чином, судом безпідставно було визнано ОСОБА_3. винною у вчиненні злочину передбаченого ч. 3 ст. 15 - ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) та призначено покарання за цією статтею за епізодом вчинення замаху на крадіжку майна з локомотивного депо станції Гребінка від 9 листопада 2006 року у групі з ОСОБА_1., ОСОБА_2. та ОСОБА_4., оскільки вказаний злочин досудовим слідством їй не інкримінувався.

Згідно з вимогами ст. 334 КПК України (1001-05) мотивувальна частина обвинувального вироку має містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину.

Як убачається з матеріалів справи, за епізодом замаху на відкрите викрадення майна від 9 листопада 2006 року вчинене ОСОБА_1., ОСОБА_2. та ОСОБА_4., судом не вказано вартість викраденого майна, яке намагалися викрасти засуджені.

Відповідно до ст. 32 КК України (2341-14) повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК України (2341-14) .

Як видно з матеріалів справи, визнавши ОСОБА_4. винним у вчиненні 9 листопада 2006 року замаху на крадіжку майна з локомотивного депо, суд у мотивувальній частині вироку необгрунтовано вказав кваліфікуючу ознаку - вчинення ним злочину повторно, оскільки він брав участь у одному епізоді злочинної діяльності. Крім того, згідно довідки департаменту МВС України про судимість, ОСОБА_4. до кримінальної відповідальності не притягався, а тому суд також безпідставно у вступній частині вироку вказав, що він раніше судимий.

Також судом у вступній частині вироку необгрунтовано вказано, що ОСОБА_1. раніше судимий. Як видно з матеріалів справи, 16 листопада 2004 року ОСОБА_1. був засуджений Гребінківським районним судом за ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) на один рік позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік на підставі ст. 75 КК України (2341-14) . Згідно постанови Гребінківського районного суду від 30 листопада 2005 року (т.2 а.с.159) ОСОБА_1. звільнено від покарання призначеного вироком Гребінківського районного суду від 16 листопада 2004 року. Отже, відповідно до п. 1 ст. 89 КК України (2341-14) судимість ОСОБА_1. погашена.

Відповідно до чинного законодавства покарання, призначене судом із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) , не може бути нижчим від мінімальної межі відповідного виду покарання, встановленої у Загальній частині Кримінального кодексу (2341-14) .

Згідно з ч. 2 ст. 63 КК України (2341-14) позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років.

Визнавши ОСОБА_1. та ОСОБА_2. винними у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) , та призначаючи покарання нижче від найнижчої межі, встановленої ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) , суд при визначенні розміру покарання повинен був керуватися вимогами ч. 2 ст. 63 КК України (2341-14) .

Проте, як видно з вироку, у порушення вимог закону суд призначив покарання засудженим ОСОБА_1. та ОСОБА_2. у виді позбавлення волі на строк шість місяців, чим допустив неправильне застосування кримінального закону.

Відповідно до ст. 75 КК України (2341-14) суд може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо осіб, яким призначено покарання у виді виправних робіт, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

Разом з тим, призначаючи ОСОБА_4. покарання за ч. 3 ст. 15, 3 ст. 185 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) у виді арешту суд, в порушення вимог ст. 75 КК України (2341-14) , звільнив його від відбування покарання з випробуванням, оскільки засуджені до такого виду покарання не можуть бути звільнені від його відбування з випробуванням.

Згідно зі ст. 69 КК України (2341-14) , призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання може мати місце лише за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Відповідно до ст. 65 КК України (2341-14) у кожному випадку, призначаючи покарання, суд зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину вказати, які дані про їх особу, а також обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання щодо кожного з підсудних, він враховує.

Як убачається з вироку, призначаючи засудженим покарання при тому, що злочини були вчинені у різній співучасті чотирма засудженими, суд не зазначив, які ж дані про особу та обставини, що пом'якшують покарання щодо кожного із засуджених, він урахував, призначаючи їм покарання, а лише вказав у вироку про те, що суд ураховує дані про їх особи, обставини, що пом'якшують покарання.

Призначаючи покарання ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4. із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) , судом не наведено переконливих підстав прийняття ним такого рішення, а щодо застосування ст. 75 КК України (2341-14) взагалі у вироку відсутні мотиви, на підставі яких суд дійшов висновку про можливість виправлення всіх засуджених без відбування призначеного покарання з випробуванням.

За таких обставин вирок щодо ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3. та ОСОБА_4. підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, під час якого, за умови підтвердження такого ж обсягу обвинувачення та за відсутності достатніх підстав для призначення покарання із застосуванням ст.ст. 69,75 КК України (2341-14) суд, при призначенні покарання, має врахувати вимоги ст. 65 КК України (2341-14) і призначити засудженим покарання, яке б було необхідним й достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів.

Керуючись ст. 394 - 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів, -

у х в а л и л а :

касаційне подання заступника прокурора Полтавської області задовольнити.

Вирок Гребінківського районного суду Полтавської області від 23 березня 2007 року щодо ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суду.